Pan nikt - Eldo

Bądź odważny, gdy rozum zawodzi, bądź odważny

W ostatecznym rachunku jedynie to się liczy

A gniew Twój bezsilny niech będzie jak morze

Ilekroć usłyszysz głos poniżonych i bitych

Nie wie co i kiedy poszło źle

Naprawdę nie umie wskazać momentu

Czy żyje czy nie — nikt nie widzi, bo nie zwraca uwagi

Chociaż czasem robi dużo zamętu

Chce Twoich emocji, one są w stanie go nakarmić

Dni są marne, kiedy każesz mu tak długo pościć

Chce Twoich myśli, przenosić się w inny wszechświat

I dlatego to tak boli, bo stracił dostęp do piękna

Winda do piekła prosto w dół;

sto pięter

Śmieje się, nie cierpi, bo nie jest młody już Werter

L’arte eviva, wraca na parter, odżywa

Nie paktuje z demonami, to nic nigdy nie jest warte;

kosztem słońca

Wie, że ostatnie, co straci to nadzieja.

Ktoś powiedział: walcz do końca!

Mówisz?

Dobra, uwierzył, trzyma Cię za słowo

Proszę nigdy go nie zawiedź, kiedy ten ciężar chcesz nieść grupowo — nieście

Jak widzisz, z teorii ma doktorat na piątkę

Ogólnie we wszystkim jest najlepszy

Wymienił rozsądek na emocje

I co z tego ma?

Niewidoczny, niemy, zawsze nieobecny

Chociaż chodzi po ulicach to nikt go nie widzi

Niepotrzebny nikomu, mógłby równie dobrze zniknąć

Bo jeśli żyje tu, i tak tylko z pozoru

I cierpliwie czeka, aż kiedyś zakończy się to wszystko

Nie ma wolności, jego myśli żyją dawną chwałą

Nie ma pokory, czysty egoizm, nawet sukces to za mało

Trudno mu pisać, kiedy zamiast pióra w dłoni ma dynamit

Ciężko mu biec, dobre ma buty, lecz bez gruntu pod stopami

Więc poniewiera się nocami po mieście

Zwiedza ukochane miejsca, zbiera myśli w kolekcje

Nie wie gdzie, na swojej drodze zgubił gdzieś nadzieję

Może gdzieś znajdzie, ma taki plan, lecz z planów Bóg zawsze się śmieje

Pozwolił sobie, by żyć w niewoli wspomnień

Życie przepłynęło niezauważone tu spokojnie

Budzi się (no za późno), odzyskał wiarę (w to na próżno)

Sam idzie przez Saharę z marzeniem, by tylko usnąć

Kolejne godziny, sen znów nie chce się zjawić

Bez siły, wychodzi sam na samotne ulice Warszawy

Sam na sam z myślami, podniósł kiepa prosto z chodnika

Nie miał na fajki, nie było obiadu.

Dobrze, że jest muzyka

Chociaż chodzi po ulicach to nikt go nie widzi

Niepotrzebny nikomu, mógłby równie dobrze zniknąć

Bo jeśli żyje tu, i tak tylko z pozoru

I cierpliwie czeka, aż kiedyś zakończy się to wszystko

Будь сміливим, коли твій розум підводить, будь сміливим

Зрештою, це все, що має значення

І нехай твій безпорадний гнів буде, як море

Коли почуєш голос принижених і побитих

Він не знає, що і коли пішло не так

Він справді не може визначити момент

Живий він чи ні – ніхто не бачить, бо не звертають уваги

Хоча іноді це викликає багато плутанини

Він хоче твоїх емоцій, вони можуть його нагодувати

Дні втрачені, коли ти змушуєш його постити

Я хочу, щоб ваші думки подорожували в інший всесвіт

Тому так боляче, бо він втратив доступ до краси

Ліфт до пекла прямо вниз;

сто поверхів

Він сміється, ненавидить, бо Вертер уже не молодий

L’arte eviva повертається на перший поверх, оживає

Він не має справу з демонами, це ніколи нічого не варте;

за рахунок сонця

Він знає, що останнє, що він втратить, це надію.

Хтось сказав: боріться до кінця!

Ти говориш

Гаразд, він вірив, вірив тобі на слово

Будь ласка, ніколи не підводьте його, коли ви хочете нести цей тягар як група – несіть його

Як бачите, теоретично вона має ступінь Ph.D.

Загалом, він найкращий у всьому

Він обміняв причину на емоції

Отже, що в ньому?

Невидимий, німий, завжди відсутній

Хоча він ходить вулицями, його ніхто не бачить

Ні для кого не корисний, він міг би зникнути

Бо якщо він тут живе, то це лише здається

І він терпляче чекає, коли все це закінчиться

Немає волі, його думки живуть колишньою славою

Немає смирення, чистого егоїзму, навіть успіху недостатньо

Йому важко писати, коли в руці замість ручки динаміт

Йому важко бігати, в нього гарне взуття, але під ногами немає землі

Тож він ходить по місту вночі

Він відвідує улюблені місця, збирає свої думки в колекції

Не знає куди, дорогою десь втратив надію

Можливо, він десь знайде такий план, але Бог завжди сміється над планами

Він дозволив собі жити в неволі спогадів

Спокійно пройшло життя тут непомітно

Прокинувся (занадто пізно), повернув віру (марно)

Він сам іде через Сахару з мрією, щоб тільки заснути

Наступні години сон більше не з’явиться

Без сил він вирушає один на самотні вулиці Варшави

Наодинці зі своїми думками він зняв гніт прямо з тротуару

У нього не було люльки, не було обіду.

Добре, що є музика

Хоча він ходить вулицями, його ніхто не бачить

Ні для кого не корисний, він міг би зникнути

Бо якщо він тут живе, то це лише здається

І він терпляче чекає, коли все це закінчиться