Przylądek milczenia - Eldo

Coś uschło reanimować nie ma jak to truchło

Pusto, nawet w świeżej bryzie wciąż duszno

Słowa zamieniły się w nieczułe głazy

A emocje bezlitośnie zabrała nam woda z plaży

Marzysz?

Myślałeś, że za dwoje — błąd kolejny

Bo co masz?

W lustrze oczy znowu tylko swoje

Bierni, obojętność stawia przed nami bariery

I zaczynamy mówić do siebie z małej litery

Gdzieś pogubiliśmy się i nie pomogła nam Ariadna

A każdy zakręt w labiryncie prowadził do Minotaura

I objęci danse macabre, czysty żywioł nie ważna myśl żadna

Zła po nas, in flagranti duch strachu wylał wiadra pogardy

Zaraził wstydem na straży serc stanęły warty

Próbowały krzyczeć warszawskie skwery

My szeptaliśmy już do siebie tylko z małej litery

Czas wybija rytm odliczam mile świetlne

Myśli chcą postawić ciebie w złym świetle

Trafiony, dycha, róża odchodzi, Mały Książę zdycha

I kosmos znika i wszystko kurwa mać trafia szlag

I wracam dumnie, lecz z gołą dupą jak paw

Bo zatruwano dusze tak paskudnie, aż zwyciężył strach

Czujesz się durniem, fakt umiesz być szczery

I czasem myśleć o sobie z małej litery

W naszych słowach co raz mniej serdeczności żyje

A w zasadzie podtrzymujemy na siłę

Ostatni skrawek litości

Na stanie posiadania jaki mamy, resztki odpowiedzialności

Urok wspólnych konwersacji powoli ginie

Przykry obowiązek — dialog jak na egzaminie

I męczą słowa stając się co raz bledsze

Małe litery, które co raz bardziej gwałcą przestrzeń

Zaczyna nas wypełniać żal, zalewa nas

Stoimy obojętni wiemy, że nie ma szans

Odwracamy wzrok, przestaliśmy już próbować nawet

Uparte myśli w durnych, upartych głowach

Troskę zamieniamy w litość - potem umiera

Czułość zamienia się w puste przyzwyczajenia

Bliskość znika, powstają nowe bariery

Mówimy zza nich do siebie z małej litery

Trzymamy się za ręce ale jak dwa manekiny

Męczą nas wspólne godziny, cisza przynosi szczęście

Życzliwe twarze zastąpiła beznamiętna mina

I tak modlimy się o czas byle wytrzymać

I kiedy to się stało?

żadne nie pamięta już

Kiedy wspólne ja zostało za bramą

I nawet szkoda śliny i na bok maniery

I traktujemy siebie z małej litery

Od dzisiaj

Щось засохло, щоб реанімувати, нічого подібного до цього трупа немає

Порожньо, навіть на свіжому вітерці, все одно душно

Слова звернулися до нечутливих брил

А наші емоції безжально забирали з пляжу

Ви мрієте

Ви думали, що для двох - чергова помилка

Бо що ти маєш?

У дзеркалі знову тільки твої очі

Пасивність, байдужість створює нам перешкоди

І ми починаємо розмовляти самі з собою з малої букви

Ми десь заблукали і Аріадна нам не допомогла

І кожен поворот у лабіринті вів до Мінотавра

І обійнятий danse macabre, чиста стихія без важливої ​​думки

Погано за нами, in flagranti дух страху виливав відра зневаги

Він мучив серця соромом, а охоронці стояли на сторожі

Варшавські площі намагалися кричати

Ми лише шепотіли один одному з малої літери

Час перевершує ритм, рахуючи милі

Думки хочуть поставити вас у поганому світлі

Вдарив, дихає, троянди немає, маленький принц помирає

І космос зникає, і все йде до біса

І повертаюся гордо, але гола, як павич

Бо душі були отруєні так сильно, що страх переміг

Почуваєшся дурнем, вмієш бути чесним

І іноді думайте про себе з малої літери

За нашими словами, він живе все менше і менше сердечністю

І в основному ми це підтримуємо силою

Останній жаль

У володінні у нас є залишки відповідальності

Чарівність звичайних розмов поволі вмирає

Неприємний обов'язок - діалог, як на іспиті

А слова втомлюються і стають блідішими

Малі літери, які все більше порушують простір

Жаль починає нас наповнювати, наповнює нас

Ми байдужі, знаємо, що шансів немає

Ми відводимо погляд, ми навіть перестали намагатися

Вперті думки в дурних упертих головах

Перетворюємо турботу на жалість — тоді він помирає

Ніжність перетворюється на порожні звички

Зникає близькість, виникають нові бар’єри

Ми говоримо з-за них самих себе з малої букви

Ми тримаємося за руки, але як два манекени

Ми втомилися від годин разом, тиша приносить щастя

На зміну добрим обличчям прийшов безпристрасний вираз

І тому ми молимося, щоб витримати час

І коли це сталося?

жоден із них більше не пам'ятає

Коли спільне я залишилося за воротами

І навіть шкода слини і манер осторонь

А ми ставимося до малої букви

Від сьогодні