Knochenkult - Eisregen

Ich hab das Licht geschaut

Seit dann bin ich fast blind

Gebrandmarkt mich sein schwarzes Feuer

Das tobt obgleich der Blutbach rinnt

Mein Körper tanzt im Fieberschauer

Im Selbstreflex sein Muskelspiel

Blitzeblank die Nervenbahnen

Das was ich wollte, wog zuviel

Erreicht den Fixpunkt

Die Lichtung nah dem Knochenwald

Von der ich Rettung mir erhoffte

Verheißung durch das Dunkel schallt

Doch Seelenheil ist weit entfernt

Denn wenn die Knochen von dir weichen

Betret' ich jenes finstre Loch

Wo sich anstaut das Fleisch der Leichen

Dort wo sich Knochen lautstark drehn

Befreit vom Fleisch, von allen Sünden

Wo jeder Weg zu Ende geht

Weil selbst der Wind nicht weiterweht

Leg ich mich voller Ehrfurcht nieder

Und jedes Glied ward mir gebrochen

So lass mich sterben würdevoll —

Ich beuge mich dem Kult der Knochen

Ich beuge mich dem Kult der Knochen

Es ist kaum zu ertragen

Das erste Jahr der Blindheit

Ich muss sterben

Unterm Menschenvolk

Reinheit durch Vergänglichkeit

Längst töte ich

Vollkommen wahllos

Denn jedes Opfer hat sein Los verdient

Und so fällt

Dem Tod anheim

Was für sein dummes Leben zählt

Ich bade mich in Menschenblute

Und bin doch selbst nur Fleisches Abschaum

So viel auch meine Sense niedermäht —

Mein Leben selbst ein Traum im Alptraum

So irrt der Blick, gewand nach innen

Er sucht den Weg zum Knochenwald

Bieg an dem Fleischmeer sorgsam ab

Dort wo der Blutbach laut erschallt

Dort, wo sich Knochen lautstark drehn

Befreit vom Fleisch, von allen Sünden

Wo jeder Weg zu Ende geht

Weil selbst der Wind nicht weiterweht

Leg ich mich voller Ehrfurcht nieder

Und mein Wille ist gebrochen

So lass mich sterben gnadevoll —

Ich beuge mich dem Kult der Knochen

Ich beuge mich dem Kult der Knochen

Der Kult selbst lässt mich hell erglühen

Servier das Fleisch vom heilig Knochen

Lässt meinem Blute seinen Lauf

Von überall sichs Bahn gebrochen

Aus blutend Kunst von Eigenschlachtung

So schön verreckt in röchelnd Atem

Leben ging, ward nie mehr gesehn

Wo Knochen blank am Boden drehn

Wo Knochen blank am Boden drehn

Knochenkult!

Я побачив світло

Відтоді я майже осліп

Заклеймив мені свій чорний вогонь

Бушує, хоча кров тече

Моє тіло танцює в гарячкових тремтіннях

На саморефлексі його м'язи грають

Нерви сяють чистими

Те, що я хотів, важило занадто багато

Досягає фіксованої точки

Поляна біля Кістяного лісу

Від кого я сподівався на порятунок

Обіцянка лунає крізь темряву

Але до спасіння далеко

Бо коли твої кістки відпадають

Я входжу в ту темну діру

Де скупчується м’ясо трупів

Де голосно обертаються кістки

Звільнений від тіла, від усіх гріхів

Де закінчується кожен шлях

Бо навіть вітер не дме далі

Я лежу в страху

І кожна кінцівка була зламана

Тож дозволь мені померти гідно —

Я схиляюся перед культом кісток

Я схиляюся перед культом кісток

Це важко терпіти

Перший рік сліпоти

я мушу померти

Серед людського роду

чистота через непостійність

Я вже давно вбиваю

Абсолютно випадково

Бо кожна жертва заслуговує на свою долю

І так падає

приречений на смерть

Що має значення для його дурного життя

Я купаю себе в людській крові

І все-таки я сам лише м’ясний покидьок

Скільки моя коса косить —

Моє життя саме сон у кошмарі

Отже, погляд збивається, прихований всередину

Він шукає шлях до Кістяного лісу

Обережно поверніть біля Моря Плоті

Там, де голосно лунає струмінь крові

Де голосно обертаються кістки

Звільнений від тіла, від усіх гріхів

Де закінчується кожен шлях

Бо навіть вітер не дме далі

Я лежу в страху

І моя воля зламана

Тож дозволь мені померти з милосердя —

Я схиляюся перед культом кісток

Я схиляюся перед культом кісток

Сам культ змушує мене яскраво світитися

Подавайте м’ясо зі священної кістки

Нехай моя кров тече

Пробиваючи шлях звідусіль

Від кровоточивого мистецтва самозабою

Так красиво помер задихаючись

Життя пішло, більше його не бачили

Де голі кістки обертаються на землі

Де голі кістки обертаються на землі

культ кісток!