Пазл - ЕГОР КРИД

Босиком по асфальту убежать, спотыкаясь о мысли —

Я не хочу вспоминать эти споры, давай оставим за стенами ссоры.

Когда за окнами дождь, когда жду и знаю, что ты не придёшь.

Когда летит моё сердце в огонь.

Когда в руках моих старый альбом,

Где мы с тобою, помнишь, бежали по крышам,

Позже смотрели в полночь.

И вот, нас нет теперь,

Пойми, что я бы смог разгадать твой мир.

Солнце уже не светит нам ярко.

Так глубоко, что не достанет там якорь.

Мне так больно, но не понятно,

Как оттереть теперь свою душу от твоих пятен.

Опять сошёл с ума.

Скажи, что чушь это!

Почему наша любовь тогда без сюжета?

Дверь закрыта, только глаза открыты.

Я пьяный в доску пишу тебе посты в твиттер.

Припев:

Пойми, что мы сломали всё сами, что мы однажды другими вдруг стали.

Теперь мне не собрать этот пазл.

Теперь мне не забыть эти фразы.

Пойми, что мы сломали всё сами, что мы однажды другими вдруг стали.

Теперь мне не собрать этот пазл.

Теперь мне не забыть эти фразы.

Разогнаться и прыгнуть.

Лететь, не смотря на потери.

Я не хочу вспоминать то, что было,

Я не хочу делать жизнь нашу былью.

А, нам не увидеть всей правды,

Любовь всего лишь сон, но может и вправду

Нас с тобой нет — это просто приснилось

Наши чувства на милость.

Солнце уже не светит нам ярко.

Так глубоко, что не достанет там якорь.

Мне так больно, но не понятно,

Как оттереть теперь свою душу от твоих пятен.

Опять сошёл с ума.

Скажи, что чушь это!

Почему наша любовь тогда без сюжета?

Дверь закрыта, только глаза открыты.

Я пьяный в доску пишу тебе посты в твиттер.

Припев:

Пойми, что мы сломали всё сами, что мы однажды другими вдруг стали.

Теперь мне не собрать этот пазл.

Теперь мне не забыть эти фразы.

Пойми, что мы сломали всё сами, что мы однажды другими вдруг стали.

Теперь мне не собрать этот пазл.

Теперь мне не забыть эти фразы.

Босоніж по асфальту втекти, спотикаючись про мисли —

Я не хочу згадувати ці суперечки, давай залишимо за стінами сварки.

Коли за вікнами дощ, коли чекаю і знаю, що ти не прийдеш.

Коли летить моє серце у вогонь.

Коли в руках моїх старий альбом,

Де ми з тобою, пам'ятаєш, бігли по дахах,

Пізніше дивилися в опівночі.

І ось, нас немає тепер,

Зрозумій, що я би зміг розгадати твій світ.

Сонце вже не світить нам яскраво.

Так глибоко, що не достане там якір.

Мені так боляче, але не зрозуміло,

Як відтерти тепер свою душу від твоїх плям.

Знову збожеволів.

Скажи, що це нісенітниця!

Чому наше кохання тоді без сюжету?

Двері зачинені, тільки очі відчинені.

Я п'яний у дошку пишу тобі пости в твіттер.

Приспів:

Зрозумій, що ми зламали все самі, що ми якось іншими раптом стали.

Тепер мені не зібрати цей пазл.

Тепер мені не забути ці фрази.

Зрозумій, що ми зламали все самі, що ми якось іншими раптом стали.

Тепер мені не зібрати цей пазл.

Тепер мені не забути ці фрази.

Розігнатися і стрибнути.

Летіти, незважаючи на втрати.

Я не хочу згадувати те, що було,

Я не хочу робити життя нашим буттям.

А, нам не бачити всієї правди,

Любов лише сон, але може і справді

Нас із тобою немає — це просто наснилося

Наші почуття на милість.

Сонце вже не світить нам яскраво.

Так глибоко, що не достане там якір.

Мені так боляче, але не зрозуміло,

Як відтерти тепер свою душу від твоїх плям.

Знову збожеволів.

Скажи, що це нісенітниця!

Чому наше кохання тоді без сюжету?

Двері зачинені, тільки очі відчинені.

Я п'яний у дошку пишу тобі пости в твіттер.

Приспів:

Зрозумій, що ми зламали все самі, що ми якось іншими раптом стали.

Тепер мені не зібрати цей пазл.

Тепер мені не забути ці фрази.

Зрозумій, що ми зламали все самі, що ми якось іншими раптом стали.

Тепер мені не зібрати цей пазл.

Тепер мені не забути ці фрази.