La Vieux Piano - Édith Piaf

Un piano est mort et celle-là l’aimait

Quand elle était jeune

Et quand elle venait se saoûler l' dedans de pathétique

(Chanté)

En se frottant au piano nostalgique

Qu’il était beau, le piano, bon piano

Vieux piano des copains a l'époque des copains

Chez Bianco l’Argentin, vers trois heures du matin

Quand elle buvait son demi d’oubli

Et seule maintenant, elle pense au vivant

De ce vieux piano mort

Elle voit, elle entend les messes de ses vingt ans

Tomber d’un accord

Au bar, quand elle boit, c’est vrai qu’elle revoit

Des mains sur l’ivoire blanc

Les mains de Bianco, des mains qui lui font

Cadeau d’un peu du vieux temps

Mais dans son jean, un fantôme en blue jean

Un deuxième et puis vingt qui discutent en copains

D’un bistrot démodé, d’un piano démodé

Elle a crié: «Moi je sais !

Je sais !»

Elle va raconter l’histoire enfermée

Dans le vieux piano mort

Et c’est l’aventure qui bat la mesure

De plus en plus fort

Au clair de la vie, les mains des amis

Les yeux des lendemains

La vie devant nous, l’amour, et puis tout

Et tout, et plus rien

Ils sont tous morts au milieu d’un accord

Ils sont morts dans Ravel, dans un drôle d’arc-en-ciel

Un soldat est entré, un soldat est entré

(Parlé)

Un piano est mort, et celle-là l’aimait

Quand elle était jeune

Et quand elle venait se saoûler l' dedans de pathétique

(Chanté)

En se frottant au piano nostalgique

Піаніно померло, і цьому сподобалось

Коли була молода

А коли вона прийшла напитися всередині жалюгідно

(Співали)

Потирання ностальгійного фортепіано

Яке гарне було фортепіано, гарне піаніно

Старі друзі фортепіано на час друзів

В Bianco l'Argentin, близько третьої години ночі

Коли випила свою половину забуття

І сама тепер думає про живих

Про те старе мертве піаніно

Вона бачить, вона чує маси своїх двадцяти

Прийти до згоди

У барі, коли вона п’є, вона, правда, знову бачить

Руки на білої слонової кістки

Руки Б'янко, руки, які його роблять

Подарунок із давніх часів

Але в його джинсах привид у синіх джинсах

Секунда, а потім двадцять балакають, як друзі

Старомодного бістро, старомодного піаніно

Вона кричала: «Я знаю!

Я знаю !"

Вона розповість замкнену історію

У старому мертвому піаніно

І це пригода, яка перевершує ритм

Сильніший і міцніший

У світлі життя руки друзів

Очі завтрашнього дня

Попереду життя, любов, а далі все

І все, і більше нічого

Усі вони загинули в середині угоди

Вони загинули в Равелі, у кумедній веселці

Зайшов солдат, зайшов солдат

(Говорити)

Піаніно померло, і цьому сподобалось

Коли була молода

А коли вона прийшла напитися всередині жалюгідно

(Співали)

Потирання ностальгійного фортепіано