Elle frequentais la rue pigalle - Édith Piaf

Ell' fréquentait la rue Pigalle.

Ell' sentait l’vice à bon marché.

Elle était tout' noire de péchés

Avec un pauvr' visage tout pâle.

Pourtant, y avait dans l’fond d’ses yeux

Comm' quequ' chos' de miraculeux

Qui semblait mettre un peu d’ciel bleu

Dans celui tout sale de Pigalle.

Il lui avait dit: «Vous êt's belle.»

Et d’habitud', dans c’quartier-là,

On dit jamais les chos’s comm' ça

Aux fill’s qui font l’mêm' métier qu’elle

Et comme ell' voulait s’confesser,

Il la couvrait tout' de baisers,

En lui disant: «Laiss' ton passé,

Moi, j’vois qu’un' chos', c’est qu' tu es belle.»

Y a des imag’s qui vous tracassent

Et, quand ell' sortait avec lui,

Depuis Barbès jusqu'à Clichy

Son passé lui f’sait la grimace

Et sur les trottoirs plein d’souv’nirs,

Ell' voyait son amour s’flétrir,

Alors, ell' lui d’manda d’partir,

Et il l’emm’na vers Montparnasse.

Ell' croyait r’commencer sa vie,

Mais c’est lui qui s’mit à changer.

Il la r’gardait tout étonné,

Disant: «J'te croyais plus jolie,

Ici, le jour t'éclair' de trop,

On voit tes vic’s à fleur de peau.

Vaudrait p’t'êtr' mieux qu' tu r’tourn’s là-haut

Et qu’on reprenn' chacun sa vie.»

Elle est r’tourné' dans son Pigalle.

Y a plus personn' pour la r’pêcher.

Elle a r’trouvée tous ses péchés,

Ses coins d’ombre et ses trottoirs sales

Mais quand ell' voit des amoureux

Qui r’mont’nt la rue d’un air joyeux,

Y a des larm’s dans ses grands yeux bleus

Qui coul’nt le long d’ses jou’s tout’s pâles.

Вона часто відвідувала вулицю Пігаль.

Вона пахла дешевим пороком.

Вона була вся чорна від гріхів

З бідним, блідим обличчям.

Однак це було в його задній частині очей

Ніби щось чудодійне

Яке, здавалося, поклало маленьке блакитне небо

У брудному Пігаль.

Він сказав їй: «Ти красива».

І зазвичай у цьому районі,

Ми ніколи не говоримо подібних речей

Дівчатам, які виконують таку ж роботу, як вона

І як вона хотіла зізнатися,

Він її всю вкрив поцілунками,

Кажучи йому: «Залиш своє минуле,

Я бачу, що одна річ, що ти красива».

Є образи, які вас турбують

І коли вона вийшла з ним,

Від Барбеса до Кліші

Його минуле змушує його скривитися

А на тротуарах, повних спогадів,

Вона бачила, як її кохання в'яне

Тому вона попросила його піти

І він відвіз її на Монпарнас.

Вона думала, що починає своє життя знову,

Але саме він почав змінюватися.

Він здивовано подивився на неї,

Кажучи: «Я думав, що ти гарніша,

Ось надто тобі день світить,

Ми бачимо, що ваша жертва на межі.

Можливо, вам буде краще повернутися туди

І давайте кожен поверне своє життя».

Вона повернулася до свого Pigalle.

Немає нікого, щоб її виловити.

Вона знайшла всі свої гріхи,

Його темні кути та брудні тротуари

Але коли вона бачить коханців

Хто з радісним повітрям йде на вулицю,

У її великих блакитних очах сльози

Стікає по її блідих щоках.