Город - Distemper

Ты в сумерках смотришь на мокрый асфальт

И, забыв о дожде, отключившись на миг,

Замечаешь лишь блеск разноцветных огней,

Превращающий лужи в волшебный родник.

Лучезарный всплеск и безумных витрин,

Как в запретных мечтах, бросит вызов судьбе,

Сквозь себя пропускаю потоки машин,

Разрушая сознание мне и тебе.

Я люблю этот город хоть он так жесток,

Его мир был подарен с рождения мне.

Средь огромной толпы я здесь был одинок,

И пускай он не тот, каким вижу во сне.

Город!

Я пропитан тобою насквозь.

Даже если с тобою врозь,

Ты всегда у меня внутри.

Город!

В моих венах твои грехи,

В ночь ушедших твоих стихи,

Постаревшие фонари.

Я люблю этот город, таким как он есть,

Его зверский оскал мне до боли знаком,

Повесть улиц его за всю жизнь не прочесть,

Для меня его сущность открылась в другом.

В глубине дивных парков и в клубах ночных,

На огромных проспектах, затертых до дыр,

В дебрях спальных районов, как в джунглях глухих.

В этом городе есть свой особенный мир,

Праздник музыки вечно: и ночью, и днем,

Посторонняя жизнь не доходит сюда.

Мы с тобою давно в этом мире живем,

А кому-то в него не попасть никогда.

Город!

Я пропитан тобою насквозь.

Даже если с тобою врозь,

Ты всегда у меня внутри.

Город!

В моих венах твои грехи,

В ночь ушедших твоих стихи,

Постаревшие фонари.

Слева и справа город поет,

Эти звуки по праву ловит народ,

Пора тебе услышать тоже,

Головой и кожей

Их переварить и в ритме города полный вперед.

Немного дудок, немного баса,

Я не могу прожить без музыки и часа,

Я спать ложусь и просыпаюсь с этой песней,

Намного интересней быть с тобою вместе.

Город!

Я пропитан тобою насквозь.

Даже если с тобою врозь,

Ты всегда у меня внутри.

Город!

В моих венах твои грехи,

В ночь ушедших твоих стихи,

Постаревшие фонари.

Ти в сутінках дивишся на мокрий асфальт

І, забувши про дощ, відключившись на миг,

Помічаєш лише блиск різнокольорових вогнів,

Перетворюючий калюжі на чарівне джерело.

Променистий сплеск і шалених вітрин,

Як у заборонених мріях, кине виклик долі,

Крізь себе пропускаю потоки машин,

Руйнуючи свідомість мені і тебе.

Я люблю це місто хоч воно так жорстоке,

Його світ подарував мені від народження.

Серед величезної юрби я тут був самотній,

І нехай він не той, яким бачу уві сні.

Місто!

Я просочений тобою наскрізь.

Навіть якщо з тобою нарізно,

Ти завжди у мене всередині.

Місто!

У моїх венах твої гріхи,

Вночі пішли твої вірші,

Старі ліхтарі.

Я люблю це місто, таким як воно є,

Його звірячий оскал мені до болі знайомий,

Повість вулиць його за все життя не прочитати,

Для мене його сутність відкрилася в іншому.

В глибині чудових парків і в клубах нічних,

На величезних проспектах, затертих до дірок,

У дебрах спальних районів, як у джунглях глухих.

У цьому місті є свій особливий світ,

Свято музики вічно: і вночі, і днем,

Стороннє життя не доходить сюди.

Ми з тобою давно в цьому світі живемо,

А комусь до нього не потрапити ніколи.

Місто!

Я просочений тобою наскрізь.

Навіть якщо з тобою нарізно,

Ти завжди у мене всередині.

Місто!

У моїх венах твої гріхи,

Вночі пішли твої вірші,

Старі ліхтарі.

Зліва і право місто співає,

Ці звуки по праву ловить народ,

Пора тобі почути теж,

Головою та шкірою

Їх переварити і в ритмі міста повний вперед.

Трохи дудок, трохи басу,

Я не можу прожити без музики і години,

Я спати лягаю і прокидаюся з цією піснею,

Набагато цікавіше бути з тобою разом.

Місто!

Я просочений тобою наскрізь.

Навіть якщо з тобою нарізно,

Ти завжди у мене всередині.

Місто!

У моїх венах твої гріхи,

Вночі пішли твої вірші,

Старі ліхтарі.