Casi nunca llueve - Dikers

Ya no me empapa tanto veneno y se

Que se pregunta: ¿quien peina el viento?

Que no me asusta con su lamento

Pidiendo besos que no le debo

Nubes que borré que vuelven a mi

Empujando piedras que no dañarán

Más mi sol, contigo aquí

Caminé y no hubo mas sed

Casi nunca llueve y no

¡no volveré a enloquecer!

No quise mirar ni en los charcos

Que dejé tan secos como mi piel

No me reflejo en cada gota

Que vierte su aliento de luna rotas

Que echa de menos cuando temblaba

Tras casa sueño que me mojaba

Resbalan hacia el cielo y yo

Me erizo al recordar su olor

Caminé y no hubo mas sed

Casi nunca llueve y no

¡no volveré a enloquecer!

No quise mirar ni en los charcos

Que dejé tan secos como mis ganas

De encerrar la luz

En las noches sabrás que no volverán

A empeñar mis ojos en cada cristal

Que me ofrecerá otra vez

Cantos de sirena de una blanca flor

Labios tan amargos como el corazón

Y al borde del amanecer

No podrá nublar mi voz gritando qué…

Caminé y no hubo mas sed

Casi nunca llueve y no

¡no volveré a enloquecer!

No quise mirar ni en los charcos que dejé

Tan secos como mi piel

Я більше не вимочую стільки отрути і

Хто дивується: хто вітер розчісує?

що не лякає мене своїм лементом

Прошу поцілунків, яких я не винен

Хмари, які я стер, які повертаються до мене

Штовхати каміння, яке не зашкодить

Більше сонце моє, з тобою тут

Я пішов, і спраги більше не було

Дощ майже ніколи не буває

Я більше не збожеволію!

Навіть у калюжі дивитися не хотілося

Що я залишив сухим, як моя шкіра

Я не відбиваюся в кожній краплі

що ллє свій розбитий місячний подих

що він сумує, коли тремтів

Після дому мені сниться, що я промокла

Вони ковзають до неба і до мене

Я їжак запам'ятав його запах

Я пішов, і спраги більше не було

Дощ майже ніколи не буває

Я більше не збожеволію!

Навіть у калюжі дивитися не хотілося

Що я залишив таким сухим, як моє бажання

Щоб замкнути світло

Вночі ви будете знати, що вони не повернуться

Щоб закласти очі на кожен кристал

Що він мені знову запропонує?

Пісні сирен білої квітки

Уста гіркі, як серце

І на краю світанку

Ти не зможеш затуманити мій голос, кричачи, що...

Я пішов, і спраги більше не було

Дощ майже ніколи не буває

Я більше не збожеволію!

Не хотілося дивитися навіть у калюжі, які залишив

суха, як моя шкіра