Cran D'arrêt - Dernière Volonté

Une ombre assise dans la forêt regarde avec indifférence

Son revolver au cran d’arrêt posé sur sa main en silence

Il songe aux fleurs de sa jeunesse et soudain sa tête se penche

Car une rose lui rappelle la courbe douce d’une hanche

De jour de nuit au pas d’acier, les feux de mort comme éclairage

Dans le silence ont mélangé quelques grâces et son courage

L’air se charge d’un terrible alcool, filtré des étoiles mi-closes

Les obus caressent le sol, parfum nocturne où tu reposes

Une ombre assise dans la forêt regarde avec indifférence

Son revolver au cran d’arrêt posé sur sa main en silence

Il songe aux fleurs de sa jeunesse et soudain sa tête se penche

Car une rose lui rappelle la courbe douce d’une hanche

Тінь, що сидить у лісі, дивиться байдуже

Його клинковий револьвер мовчки лежить на руці

Він думає про квіти своєї молодості і раптом його голова хилиться

Бо троянда нагадує їй ніжний вигин стегна

З дня в ніч на сталевому кроку, вогні смерті, як освітлення

У тиші змішалися якісь ласки та його мужність

Повітря заряджене жахливим спиртом, відфільтрованим із напівзакритих зірок

Мушлі пестять землю, нічний парфум там, де ти відпочиваєш

Тінь, що сидить у лісі, дивиться байдуже

Його клинковий револьвер мовчки лежить на руці

Він думає про квіти своєї молодості і раптом його голова хилиться

Бо троянда нагадує їй ніжний вигин стегна