Coup de foudre - Debout sur le zinc

Il faisait nuit, il pleuvait fort sur ma route;

J'étais à pied, je ne comptais plus les gouttes;

Pauvre diable perdu en chemin

J’ai pris le rallongi du destin

Bien trop trempé pour pouvoir continuer

A la première porte je choisis de toquer;

Cherchant juste une âme charitable

Un p’tit bout de pain au coin d’une table

Quand enfin fût tirée la bobinette

Et qu’un chat noir entre mes jambes eût passé

Que de la port à peine entrouvrte

J’entendis mon hôte me questionner

Je perçus tout d’abord comme un cantique

Une voix de femme comme on en fait plus

Puis une question d’ordre plus pratique:

«Que voulez-vous à cette heure indue?

«Jamais, non jamais

À cette porte, je n’aurais du frapper;

Si je pouvais tout changer

Je s’rais chez moi seul sous ma couette, dans mon lit douillet

Je mis bien dix secondes à lui répondre

Tant cette voix me fit l’effet d’un baiser;

Tant l’instant assommait ma faconde

Tant ma bouche partait pour balbutier

Puis retrouvant la maîtrise de mes babines

Cherchant en moi l'éloquence d’un roi;

Je lui répondit d’une voix câline:

«Je suis perdu, trempé, aidez-moi «Jamais, non jamais

À cette porte, je n’aurais du frapper;

Si je pouvais tout changer

Je s’rais chez moi seul sous ma couette, dans mon lit douillet

Car sûrement surprise par l’audace d’une telle demande

Elle ouvrit sa porte et me chanta «suivez-moi «Maintenant pourvu de son offrande

J’entrai puis lui enquillai le pas

Je la suivis dans un petit couloir sombre

Où sa silhouette, telle la plus belle des ombres

Flottait devant mes yeux médusés;

Je sentais mes jambes vaciller

Jamais, non jamais

À cette porte, je n’aurais du frapper;

Si je pouvais tout changer

Je s’rais chez moi seul sous ma couette, dans mon lit douillet

Une fois assis tout près de la cheminée

Près d’une table où elle s'était installée;

Je découvris pour la première fois

Son visage, son corsage, oulalah…

Elle me parlait, mais je ne l’entendais pas

J'étais mouillé, mais qu’est-ce que je m’en foutais;

Tout mon or aujourd’hui je donn’rais

Pour qu’ici l’histoire fût achevée

Retrouvant mes facultés auditives;

Je compris, fort gêné, qu’elle me proposait

Comme elle le faisait pour ses convives

De m’aider à me débarrasser

Hélas, sous l’effet de l’humidité

Mon par-dessus avait bien sûr rétrécit;

On eut bien du mal à l’enlever;

Et commencèrent les acrobaties

Elle tirait si fort

Sur mes manches que tout finit pas lâcher

Et me voila moitié nu

Devant la bête, qui trébucha, et tomba dans mes bras !

Mais !

Sous l'émotion, mon coeur, lui aussi, lâcha;

Comme foudroyé par une flèche trop acérée;

Son bouche-à-bouche aggrava mon cas !

Bien mort, je vis mon âme s’envoler !

Depuis ce jour, de nuage adopté

Il pleut des larmes sur la maison adorée;

Il fait orage quand elle est amoureuse

Et beau temps quand elle est malheureuse !

Було темно, на моїй дорозі йшов сильний дощ;

Я був пішки, я вже не рахував крапель;

Бідолашний диявол загубився по дорозі

Я взяв носилки долі

Надто вологий, щоб йти далі

У перші двері я вибираю постукати;

Просто шукаю благодійну душу

Маленький шматочок хліба в кутку столу

Коли нарешті витягнули котушку

І чорний кіт між моїх ніг пройшов

Лише ледь відкритий порт

Я почув, як мене запитав господар

Я спочатку сприйняла як гімн

Жіночий голос, як ми робимо більше

Тоді більш практичне питання:

«Чого ти хочеш у цю безбожну годину?

"Ніколи ніколи

У ці двері мені не слід було стукати;

Якби я міг все змінити

Буду вдома сама під ковдрою, у своєму затишному ліжку

Мені знадобилося добрих десять секунд, щоб відповісти йому

Настільки цей голос здавався мені поцілунком;

Як момент приголомшив мою розмову

Як мій рот пішов заїкатися

Потім відновлюю контроль над своїми відбивними

Шукаючи в мені красномовства короля;

Я відповів умовляючим голосом:

«Я заблукав, промок, допоможи мені» Ніколи, ні ніколи

У ці двері мені не слід було стукати;

Якби я міг все змінити

Буду вдома сама під ковдрою, у своєму затишному ліжку

Бо напевно здивований нахабністю такого прохання

Вона відчинила свої двері і заспівала мені «Іди за мною», тепер забезпечена її пропозицією

Я увійшов, а потім пішов за ним

Я пішов за нею по темному маленькому коридору

Де її постать, як найсвітліша з тіней

Плинув перед моїми ошелешеними очима;

Я відчув, що мої ноги хитаються

Ніколи, ні ніколи

У ці двері мені не слід було стукати;

Якби я міг все змінити

Буду вдома сама під ковдрою, у своєму затишному ліжку

Одного разу сидячи біля каміна

Біля столу, де вона влаштувалася;

Я вперше виявив

Її обличчя, її ліф, улала…

Вона розмовляла зі мною, але я її не чув

Я був мокрий, але що мені до того;

Все своє золото сьогодні я б віддав

Так що тут історія була завершена

Відновлення слухових здібностей;

Я зрозумів, дуже збентежений, що вона робить пропозицію

Як вона робила для своїх гостей

Щоб допомогти мені позбутися

На жаль, під впливом вологості

Моє пальто, звісно, ​​скоротилося;

Важко було його зняти;

І почалася акробатика

Вона так сильно тягнула

На рукавах, що все не відпускає

А тут я напівгола

Перед звіром, який спіткнувся і впав мені в обійми!

Але !

Під емоцією моє серце теж відпустило;

Ніби вбита надто гострою стрілою;

Його передача з вуст у вуста погіршила мою справу!

Ну, мертвий, я бачив, як моя душа злетіла!

З того дня хмара прийнята

На обожнюваний дім ллє сльози;

Бурхливо, коли вона закохана

І хороші часи, коли вона нещасна!