Адриатика - D.L.S.

Бог простит, прощай, я не вернусь туда,

И все останется где-то там у кольца,

А тем временем от Ленина и до Весенней,

Так много мыслей, так много мнений,

Ты помнишь все от начала и до конца,

Оно не стоит слез на крыльце у кольца,

Поймешь со временем, от Ленина и до Весенней,

Взойдет солнце, слышишь, верь мне…

Ну вот и все похоже, почему так сложно?

Он, она, они, дожили…

По коже дрожью, хотя все это уже в прошлом,

И теперь мы тоже просто противоположны,

А под ногами земля и асфальт с лужами,

Может быть еще чуть-чуть, да нет, будет только хуже,

А тут весна сменяет зимнюю стужу

И я честно рад, что дальше не будет хуже,

Да куда уж хуже?

А когда он докурит,

Она скажет ему, что больше ничего не будет,

Но просто все, но просто уже поздно,

Говорит все это, а у самой стекают слезы,

А время час ночи на дисплеи телефона,

А у них минута и семь шагов до домофона,

Она уходит и не вернется, врятли подождет,

Зайдет в лифт и нажмет на пятый.

Проигрыш.

А он один внизу и за спиной лишь правда,

Без планов на сегодня и без планов на завтра,

Одна дорога, но такой короткий путь,

Забудь, их просто уже не вернуть,

Не вернуть их и не вернуть те поцелуи,

Что останутся в том дождливом июне,

Потом всю осень она будет жалеть об этом,

Ведь в ее жизни с ним это последнее лето,

И кто-то где-то и не весна и не мы,

Они мечтали и где теперь его мечты,

Их просто нету, просто не позвонит в среду,

Просто забудет, просто так лучше будет,

И все сначала, эти темные будни,

Другие люди, чужие судьбы,

Ну вот и все, вот пятнадцатая школа,

А дальше дворами до двадцать восьмого.

Бог простит, прощай, я не вернусь туда,

И все останется где-то там у кольца,

А тем временем от Ленина и до Весенней,

Так много мыслей, так много мнений,

Ты помнишь все от начала и до конца,

Оно не стоит слез на крыльце у кольца,

Поймешь со временем, от Ленина и до Весенней,

Взойдет солнце, слышишь, верь мне.

Бог пробачить, прощай, я не повернуся туди,

І все залишиться десь там у кільця,

А тим часом від Леніна і до Весняної,

Так багато думок, так багато думок,

Ти пам'ятаєш все від початку і до кінця,

Воно не стоїть сліз на ганку біля кільця,

Зрозумієш з часом, від Леніна і до Весняної,

Зійде сонце, чуєш, вір мені...

Ну ось і все схоже, чому так складно?

Він, вони, вони, дожили...

По шкірі тремтінням, хоча все це вже в минулому,

І тепер ми теж просто протилежні,

А під ногами земля і асфальт з калюжами,

Може бути ще трохи, так, ні, буде тільки гірше,

А тут весна змінює зимову холоднечу

І я чесно радий, що далі не буде гірше,

Так куди вже гірше?

А коли він докурить,

Вона скаже йому, що більше нічого не буде,

Але просто все, але просто вже пізно,

Каже все це, а в самій стікають сльози,

А час години ночі на дисплеї телефону,

А у них хвилина і сім кроків до домофона,

Вона йде і не повернеться, врятлі почекає,

Зайде в ліфт і натисне на п'ятий.

Програш.

А він один унизу і за спиною лише правда,

Без планів на сьогодні і без планів на завтра,

Одна дорога, але такий короткий шлях,

Забудь, їх просто вже не повернути,

Не повернути їх і не повернути ті поцілунки,

Що залишаться в тому дощовому червні,

Потім всю осінь вона шкодуватиме про це,

Адже в її житті з ним це останнє літо,

І хтось десь і не весна і не ми,

Вони мріяли і де тепер його мрії,

Їх просто немає, просто не зателефонує в середу,

Просто забуде, просто так краще буде,

І все спочатку, ці темні будні,

Інші люди, чужі долі,

Ну ось і все, ось п'ятнадцята школа,

А далі дворами до двадцять восьмого.

Бог пробачить, прощай, я не повернуся туди,

І все залишиться десь там у кільця,

А тим часом від Леніна і до Весняної,

Так багато думок, так багато думок,

Ти пам'ятаєш все від початку і до кінця,

Воно не стоїть сліз на ганку біля кільця,

Зрозумієш з часом, від Леніна і до Весняної,

Зійде сонце, чуєш, вір мені.