Das Dach - D-Bo

Wie ein Adler blick' ich kalt auf meine Stadt

Sitz hier oben, throne stolz und ohne sorgen auf dem Dach

Und die Sonne sagt «Hallo mein Freund, was machst du denn hier oben?»

Ich sag «Gar nichts, ich hab einfach nur da unten nichts verloren.»

Will nie wieder zurück zu all dem Stress, den es da gibt

Tränen werden fließen, es fehlt der letzte, den ihr liebt

Ich bin geflüchtet auf ein Dach, wie an den Strand und lass mich wärmen

Und die Autos sind wie Fische, die durch Backsteinriffe schwärmen

Gelbe Haie spucken ständig ihre Beute aus

Vielleicht sind sie vergiftet, sie sehen krank und ohne Freude aus

Möwen aus Metall malen weiße Kreide in die Lüfte

Die Muster sind wie Rätsel, deren Lösungen verblüffen

Eine Krähe — sie ist inzwischen wie mein Freund

Fragt: «Erkenn ich da ein Lächeln, so ein bisschen, wenn du träumst?»

Ich öffne meine Augen, spür den Wind im Gesicht

Endloses blau, ob ich blind bin vor Glück?

Ich blick von meinem Dach auf ein Meer aus Beton

Aus Hektik und Krach, ohne Sterne oder Sonne

Ich sehe euch ertrinken oder irritiert das Licht?

Ich lächle in die Sonne — interessiert mich alles nicht

Wie ein Adler blick' ich kalt auf meine Stadt

Sitz hier oben, throne stolz und ohne sorgen auf dem Dach

Und die Wolken fragen «Hey, was machst du denn hier oben?»

Ich sag «Gar nichts, ich hab einfach nur da unten nichts verloren»

Denn ich kann da nicht mehr atmen, das schwimmen laugt mich aus

Und bevor ich noch ertrinke, komm ich lieber zu euch rauf

Mein rettendes Ufer, mein Strand aus grauem Teer

Grüne Korallen filtern staubiges Meer

Eine Insel nur für mich und diesen Engel, der schon hier war

Der mir zuhört, wenn ich rede und die Worte auch kapieren kann

In der Tiefe: Meerjungfrauenschwärme

Die Nacht verschluckt die Sonne, schenkt mir herrlich blaue Sterne

Ich verbinde sie zu Formen, finde leicht den großen Wagen

Und daneben tausend Herzen.

Was das heißt?

Ist doch egal

Ich fühl mich wie ein Adler, blicke kalt auf meine Stadt

Sitz hier oben, throne stolz und ohne sorgen auf dem Dach

Я, як орел, холодно дивлюся на своє місто

Сиди тут, трон гордо і без турбот на даху

І сонце каже: «Привіт, друже, що ти тут робиш?»

Я кажу: «Нічого, я просто не маю там ніяких справ».

Ніколи не хочу повертатися до всього того стресу

Сльози течуть, останнього, кого ти любиш, немає

Я втік на дах, як на пляж, і дозволив собі зігрітися

А машини схожі на рибу, що кишить крізь цегляні рифи

Жовті акули постійно випльовують свою жертву

Можливо, вони отруєні, виглядають хворими і безрадісними

Металеві чайки малюють у повітрі білою крейдою

Візерунки схожі на загадки, розгадки яких дивовижні

Ворона — тепер вона мені як друг

Запитайте: «Чи впізнаю я там посмішку трішки, коли тобі сниться?»

Я відкриваю очі, відчуваю вітер на обличчі

Безмежна блакить, чи я сліпий від щастя?

Я дивлюся на море бетону зі свого даху

Поза суєтою, без зірок і сонця

Я бачу, що ти тонеш чи світло дратує?

Усміхаюся сонцю — Мене нічого не цікавить

Я, як орел, холодно дивлюся на своє місто

Сиди тут, трон гордо і без турбот на даху

А хмари питають: "Гей, що ти тут робиш?"

Я кажу: "Нічого, мені просто там нема справ"

Тому що я більше не можу дихати, плавання виснажує мене

І поки я не потону, я краще підійду до вас

Мій безпечний берег, мій пляж сірої смоли

Зелені корали фільтрують пилові моря

Острів тільки для мене і цього ангела, який уже був тут

Хто слухає мене, коли я говорю, і також може зрозуміти слова

В глибині: русальні зграї

Ніч ковтає сонце, дарує мені чудові сині зорі

З’єдную їх у фігури, легко знаходжу Велику Ведмедицю

А поруч тисяча сердець.

Що це означає?

Не має значення

Відчуваю себе орлом, який холодно дивиться на своє місто

Сиди тут, трон гордо і без турбот на даху