Rise and Fall - ChipaChip

Снова летит на пол недочитанный Паланик.

Не хочет пылать не одна тут из галактик.

Этот серый пейзаж.

Я кричу — добей заживо.

Голосом тихим, слишком посаженным.

Дым.

Легкость приходит на ум.

Вот я, вот ты.

И всё идет к одному.

А после для тебя опять хочу нажать mute.

Ты не умеешь слушать тишину и не ждешь к ужину.

Палил твоих суженных, сплошь накрахмаленных.

Они носились все с тобой прямо как с маленькой.

Невывозили — сваливали, не могли подобрать смайликов.

И не могли найти среди письма лекарства.

Сильно увлекался.

В плеере «Ревность» — Касты.

Вокруг меня все языкастые.

Брызги шампанского.

Новые приступы, несуществующей астмы.

А у тебя новые принцы, новые орг*змы.

Ну здравствуй.

Давай опять поговорим о разном.

Ну чтобы этот трёп вдруг не оказался заразным.

Ты выглядишь такой счастливой, напрочь несчастной.

И понимаешь, что вернуть что-то тут шанс ноль.

2012-ой зимой я сам не свой,

Воспоминания возьми с собой уж, родная, изволь.

Обещай больше не беспокоить, кинь на произвол.

Кину на «стенку» David`а Craig`а — Rise and Fall.

Помню те годы, было так чисто в прикол.

Взять и поставить по этой теме свой личный рекорд.

Потом уже, выйдя из комы, прут мысли рекой.

И связан плотно с этой подругой лирикой.

Я прошу меня больше не беспокоить, кинь на произвол.

И пусть подумают все, что нам просто тут повезло.

Просто пролистаем давай весь тот эпизод.

Вместе сочтемся на мнении, что это всё хэппи солд.

Взгляд скользит по небу, время — песок.

Люди бегут тут дружно все на полусогнутых.

На колесо и крутится думают что нашли своё всё.

С годами понимая, что в этом мало веселого.

И несет и как-то всё равно, как-то вот вроде по-своему.

За слоем слои, тут давно это всеми усвоено.

А вот у нас вдруг не срослось.

Обидно?

Да брось.

Эти вопросики ни к чему, когда вы уже врозь.

2012-ой зимой я сам не свой,

Воспоминания возьми с собой уж, родная, изволь.

Обещай больше не беспокоить, кинь на произвол,

Кину на «стенку» David`а Craig`а — Rise and Fall.

Знову летить на підлогу недочитаний Паланік.

Не хоче палати не одна тут з галактик.

Цей сірий краєвид.

Я кричу — добий живцем.

Голосом тихим, надто посадженим.

Дим.

Легкість приходить на розум.

Ось я, ось ти.

І все йде до одного.

А після тебе знову хочу натиснути mute.

Ти не вмієш слухати тишу і не чекаєш до вечері.

Палив твоїх звужених, суцільно накрохмалених.

Вони носилися все з тобою прямо як з маленькою.

Невивозили - звалювали, не могли підібрати смайликів.

І не могли знайти серед листа ліки.

Сильно захоплювався.

У плеєрі «Рівність» — Касти.

Навколо мене всі мовчаті.

Бризки шампанського.

Нові напади, що не існує астми.

А у тебе нові принци, нові орг*зми.

Ну привіт.

Давай знову поговоримо про різне.

Ну, щоб ця балаканина раптом не виявилася заразною.

Ти виглядаєш такою щасливою, геть нещасною.

І розумієш, що повернути щось тут шанс нуль.

2012-ї взимку я сам не свій,

Спогади візьми з собою вже, рідна, будь ласка.

Обіцяй більше не турбувати, кинь на свавілля.

Кину на «стінку» David'а Craig'а - Rise and Fall.

Пам'ятаю ті роки, було так чисто в прикол.

Взяти і поставити на цю тему свій особистий рекорд.

Потім уже, вийшовши з коми, пруть думки річкою.

І пов'язаний щільно з цією подругою лірикою.

Я прошу мене більше не турбувати, кинь на свавілля.

І нехай подумають усе, що нам просто тут пощастило.

Просто прогортаємо давай весь той епізод.

Разом порахуємось на думці, що це все хепі солд.

Погляд ковзає по небу, час пісок.

Люди біжать тут дружно все на півзігнутих.

На колесо і крутиться думають що знайшли своє все.

З роками розуміючи, що в цьому мало веселого.

І несе і якось байдуже, якось начебто по-своєму.

За шаром шару, тут давно це всіма засвоєно.

А ось у нас раптом не зрослося.

Прикро?

Та кинь.

Ці питання ні до чого, коли ви вже нарізно.

2012-ї взимку я сам не свій,

Спогади візьми з собою вже, рідна, будь ласка.

Обіцяй більше не турбувати, кинь на свавілля,

Кину на «стінку» David'а Craig'а - Rise and Fall.