Быстро и незаметно - ChipaChip

Мистер Некто уже давно потерял вектор.

Не видно вен на тонких ветках, в голове ветром

Шумело прошлое — шипело привычно, как ложка.

Раньше ругал за оплошность, сейчас уже вряд ли что гложет.

Да и так мало прожил, а уж почти поседел.

Зимами тут по сей день часто заносит в отдел.

Хотелось отойти от дел и разом все бросить.

Новое проседь, тоска и осень, дубас в папиросе.

Старый парк и вопросики, где её носит?

А может быть мы с ней вообще тут не виделись вовсе.

Может мой мир вымышлен, ваш мне ужасно наскучил.

Без разговоров, кто всучил, думал, мол он невезучий.

Мол, кто бы мог, ведь я со всеми там с ними, как брат,

Вместе топтали квадрат, пускали друг другу в обратку.

Но где они сейчас, я видеть б их рад был.

Ведь он один, он даже перестал че-то писать в тетрадку.

Жизнь научила тут быть кратким с первой же ходки.

С момента палева фотки на стенах родного города.

И он тогда вернулся вообще-то не скоро, да.

Не видел людского и не выходил из комы там.

И еще сколько так.

Снова риторика вслух.

Очередной марафон не даст еще долго уснуть.

И мистер Некто не хотел искать всю эту суть.

Все те надежды теперь ему только руки трясут.

Мистер Некто быстро и незаметно ты постарел.

Утратив в пустой комнате и дыму сигаретном.

Жизнь обман, но она из тысяч моментов.

Пустые глаза с постаментов смотрят вслед нам.

Мистер Некто быстро и незаметно ты постарел.

Утратив в пустой комнате и дыму сигаретном.

Жизнь обман, но она из тысяч моментов.

Пустые глаза с постаментов смотрят вслед нам.

Мистер Некто быстро и незаметно ты постарел.

Утратив в пустой комнате и дыму сигаретном.

Жизнь обман, но она из тысяч моментов.

Пустые глаза с постаментов смотрят вслед нам.

Мистер Некто быстро и незаметно ты постарел.

Утратив в пустой комнате и дыму сигаретном.

Жизнь обман, но она из тысяч моментов.

Пустые глаза с постаментов смотрят вслед нам.

Містер Хтось давно втратив вектор.

Не видно вен на тонких гілках, в голові вітром

Шуміло минуле — шипіло звично, як ложка.

Раніше лаяв за помилку, зараз уже навряд чи що грызе.

Так і так мало прожив, а вже майже посивів.

Зимами тут досі часто заносить у відділ.

Хотілося відійти від справ і разом все кинути.

Нове просідь, туга і осінь, дубас в цигарці.

Старий парк і питання, де її носить?

А може бути ми з ним взагалі тут не бачилися зовсім.

Може мій світ вигаданий, ваш мені страшенно набрид.

Без розмов, хто всунув, думав, мовляв він невезучий.

Мовляв, хто би міг, адже я з усіма там з ними, як брат,

Разом топтали квадрат, пускали один одному в обратку.

Але де вони зараз, я бачити б їх був радий.

Адже він один, він навіть перестав щось писати в зошит.

Життя навчило тут бути коротким з першої ходки.

З моменту палева фотки на стінах рідного міста.

І он тоді повернувся взагалі-то не скоро, так.

Не бачив людського і не виходив з коми там.

І ще скільки так.

Знову риторика вголос.

Черговий марафон не дасть ще довго заснути.

І містер Ніхто не хотів шукати всю цю суть.

Усі ті надії тепер йому тільки руки трясуть.

Містер Хтось швидко і непомітно ти постарів.

Втративши в порожній кімнаті і диму сигаретному.

Життя обман, але вона з тисяч моментів.

Порожні очі з постаментів дивляться за нами.

Містер Хтось швидко і непомітно ти постарів.

Втративши в порожній кімнаті і диму сигаретному.

Життя обман, але вона з тисяч моментів.

Порожні очі з постаментів дивляться за нами.

Містер Хтось швидко і непомітно ти постарів.

Втративши в порожній кімнаті і диму сигаретному.

Життя обман, але вона з тисяч моментів.

Порожні очі з постаментів дивляться за нами.

Містер Хтось швидко і непомітно ти постарів.

Втративши в порожній кімнаті і диму сигаретному.

Життя обман, але вона з тисяч моментів.

Порожні очі з постаментів дивляться за нами.