Перфоманс - ChipaChip

утром лениво листающий сми

в классный чехол уместивший весь мир.

не успеваю досматривать сны.

потеряв контур, на фоне возни.

я в черновик зафиксировал всё, что коробило душу.

мне все четыре стены весьма слаженно начали хлопать в ладоши.

где-то посеяв напор весь

каждый день в зеркале надпись "не портись!"

я до сих пор здесь, и моя школа похлеще чем этот ваш Хогвартс!

параллельных миров ещё тот по секрету скажу завсегдатай.

в каждом из них, неизменно канают всё те же двойные стандарты.

научитесь уже конвертировать память, нахуй нам нужен ваш космос ?

тут большинству в лучшем случае светит уютный и чистенький хоспис

дядя в погонах берёт меня за руку, ему нужна от меня только подпись.

его ебучая власть, это не что иное, как ёбаный комплекс, ёбаный комплекс.

вечно обречённые что нибудь потерять

чтоб не отключился мне дайте нашатыря

и включите музыку фоном, пусть все будут уверены, что это просто перформанс.

плюну куплетом в закат, вместо него - мы уходим в загас.

оставим за кадром - заказы, и срывы на тех, кто глазеет на нас из-за касс.

белые ночи в онлайне, минимум трёпа, максимум спама.

уведомленья всё лаят, что с нами будет, зависимость - мама ?

ответь?

виртуальная плеть или просто весьма интересная лента?

в мятой листве прошлых лет, я ищу молодого себя ещё с прошлого лета

пьяный ныряю в места, где опасно слоняться без денег и бронежилета.

падаю на пол, пытаюсь ползти в новый мир, ощутив на губах вкус железа.

вранці ліниво гортаючий змі

у класний чохол, що помістив увесь світ.

не встигаю доглядати сни.

втративши контур, на тлі метушні.

я в чернетку зафіксував все, що коробило душу.

мені всі чотири стіни дуже злагоджено почали плескати в долоні.

десь посіявши натиск весь

кожен день у дзеркалі напис "не псуйся!"

я й досі тут, та моя школа гірша ніж цей ваш Гоґвортс!

Паралельних світів ще той по секрету скажу завсідник.

у кожному з них, незмінно канають ті ж подвійні стандарти.

навчитеся вже конвертувати пам'ять, нахуй нам потрібен ваш космос?

Тут більшості в кращому разі світить затишний і чистенький хоспіс.

дядько в погонах бере мене за руку, йому потрібний тільки підпис.

його ебуча влада, це не що інше, як йобаний комплекс, йобанний комплекс.

вічно приречені що-небудь втратити

щоб не відключився мені дайте нашатиря

і увімкніть музику фоном, нехай усі будуть впевнені, що це просто перформанс.

плюну куплетом у захід сонця, замість нього - ми йдемо в згас.

залишимо за кадром - замовлення, і зриви на тих, хто бачить нас через кас.

білі ночі в онлайні, мінімум тріпа, максимум спаму.

повідомлення все гавкають, що з нами буде, залежність - мама?

дай відповідь?

віртуальний батіг або просто дуже цікава стрічка?

у м'ятому листі минулих років, я шукаю молодого себе ще з минулого літа

п'яний пірнаю в місця, де небезпечно тинятися без грошей та бронежилета.

падаю на підлогу, намагаюся повзти у новий світ, відчувши на губах смак заліза.