Безмятежность - ChipaChip

Всякий раз, когда я рифмую новый, банальный рассказ,

Сосредоточен сильнее, чем для баскетболе броска.

Законы раскатаны мысли переадресованы,

Замер вновь перед антресолью и сверху спрессованный.

Заплавленный жигой, пакетик достал и спросил:

Когда я брошу уже?

А то как-то ведь некрасиво.

И даже, наверное, стыдно.

Там кто-то на стендах

Висит с почетом, а я сползаю, как овощ по стенкам.

Ну что ты?

Бл*ть.

Сессия — финиш, пустая зачетка,

А я тут чекаю стопками, не играю в зайчонка.

Послушного и оправдавшего чьи-то надежды,

Тупо поставил на безлимит свою безмятежность.

Опустошаю новые стержни, на этих тактах я здешний,

Микрофон держат клешни, в вечной спешке.

Каждый путь начал с пешки, главное кем закончим,

Этот музон меня преследует, вечный загонщик.

Опять поставлю всё на кончик, поверю в чудо,

Жизнь — это трасса, я — гонщик, но нах*й быстро лечу так?

Не отпускаю педаль газа, кому-то что-то доказываю,

И боюсь представить в пиджаке и галстуке себя.

Утром бегущего в душный офис,

Все мечты нах*й … (?), не допито остывшее кофе.

Но главное, что кофе, а не … (?),

И, по сути, это все мелочи на которые пофиг.

Я просто летаю, пока снег тех лет тает,

Просто ли тайны хранить, переплетая в узлы?

Щоразу, коли я римую нову, банальну розповідь,

Зосереджений сильніше, ніж на баскетболі кидка.

Закони розгорнуті думки переадресовані,

Замір знову перед антресоллю і зверху спресований.

Заплавлений жигою, пакетик дістав і спитав:

Коли я кину вже?

А то якось некрасиво.

І навіть, напевно, соромно.

Там хтось на стендах

Висить з пошаною, а сповзаю, як овоч по стінах.

Ну що ти?

Бл * ть.

Сесія - фініш, порожня заліковка,

А я тут чекаю чарками, не граю в зайченя.

Слухняного і що виправдав чиїсь надії,

Тупо поставив на безліміт свою безтурботність.

Спустошую нові стрижні, на цих тактах я тутешній,

Мікрофон тримають клешні, у вічному поспіху.

Кожен шлях розпочав з пішака, головне ким закінчимо,

Цей музон мене переслідує, вічний загонщик.

Знову поставлю все на кінчик, повірю в диво,

Життя - це траса, я - гонщик, але нах *й швидко лікую так?

Не відпускаю педаль газу, комусь щось доводжу,

І боюся представити в піджаку і краватці себе.

Вранці біжить у душний офіс,

Усі мрії нах*й… (?), не допита остигла кава.

Але головне, що кава, а не… (?),

І, по суті, це все дрібниці на які пофіг.

Я просто літаю, поки сніг тих років тане,

Чи просто таємниці зберігати, переплітаючи в вузли?