0 Вольт - ChipaChip

Синдром закрытых окон в душах, битов отдушин.

Плетусь до душа, рассвет окна очистит от туши.

Сонный дюже, опять сохранюсь в Audition.

Надо быть тише, пока спишь ты не сняв мою t-shirt.

Среди сереньких жизненных глав,

Скажу о главном ещё раз посредством шизы и гланд:

Что в тех потерянных когда-то меньшинствах был клад,

Но ты спалил всё дотла, ничто не ценив там баклан.

Важность казалась нам накладной, так ладно.

Белый как ландыш, дым от бланта.

Где та планка, и птицы что летят в London.

Чуть бы тепла в дом и точно вот будет всё ладом.

Мой гид вновь минутная слабость.

Борисоглебск, скверы и в ушах Триада и август.

Забытый адрес вспомнить попытки в текст на бумагу.

Я оживлю прошлое, муза есть смысл быть магом.

Это гранит моё единство слова и бит Магнум.

Лирика упорхнувшей юности жжёт нас как магма.

Через года с надеждой призрачной ждёт только мама,

Хоть она видела не более лжи и кумара.

А твой гамак минувших лет лишь в бесчисленных демках.

В журналах всех учителей этих останусь

Останусь эхо, весьма драматической сценкой,

Невзрачным винтиком безгранного серого цеха.

Это плацебо, дать заряд может only в ноль вольт.

И ты в неволе в прошлое где ностальгия конвой.

Но в те места вернувшись ни встретишь там никого,

Только утехи времени, что пишет нам приговор.

Триковой, я опять хочу гнать триповор.

Старый двор свой не увижу уже из-за штор.

Никто не хотел сваливать, хоть и был близок шторм.

Все лишь кричали вопрос, мол: «Все это нам тут за что?!»

Это плацебо, дать заряд может only в ноль вольт.

И ты в неволе в прошлое где ностальгия конвой.

Но в те места вернувшись ни встретишь там никого,

Только утехи времени, что пишет нам приговор.

Триковой, я опять хочу гнать триповор.

Старый двор свой не увижу уже из-за штор.

Никто не хотел сваливать, хоть и был близок шторм.

Все лишь кричали вопрос, мол: «Все это нам тут за что?!»

Синдром закритих вікон у душах, бітів віддушин.

Плутаюся до душа, світанок вікна очистить від туші.

Сонний дуже, знову зберуся в Audition.

Треба бути тихіше, поки спиш ти не зняв мою t-shirt.

Серед сіреньких життєвих розділів,

Скажу про головне ще раз за допомогою шизи і гланд:

Що в тих втрачених колись меншинах був скарб,

Але ти спалив все вщент, ніщо не цінивши там баклан.

Важливість здавалася нам накладною, так добре.

Білий як конвалія, дим від бланту.

Де та планка, і птиці що летять у London.

Трохи тепла в будинок і точно ось буде все ладом.

Мій гід знову хвилинна слабкість.

Борисоглібськ, сквери та у вухах Тріада та серпень.

Забуту адресу згадати спроби в текст на папір.

Я пожвавлю минуле, муза є сенс бути магом.

Це граніт моє єдність слова і біт Магнум.

Лірика юності, що упорхнула, палить нас як магма.

Через роки з надією примарною чекає тільки мама,

Хоч вона бачила не більше брехні і кумару.

А твій гамак минулих років лише в незліченних демках.

В журналах усіх учителів цих залишусь

Залишуся луною, дуже драматичною сценкою,

Непоказним гвинтиком безгранного сірого цеху.

Це плацебо, дати заряд може тільки в нуль вольт.

І ти в неволе в минулий де ностальгія конвой.

Але в ті місця повернувшись, не зустрінеш там нікого,

Тільки втіхи часу, що пише нам вирок.

Триковий, я знову хочу гнати триповор.

Старий двір свій не побачу вже через штори.

Ніхто не хотів звалювати, хоч і був близький шторм.

Усі лише кричали питання, мовляв: «Все це нам тут за що?!»

Це плацебо, дати заряд може тільки в нуль вольт.

І ти в неволе в минулий де ностальгія конвой.

Але в ті місця повернувшись, не зустрінеш там нікого,

Тільки втіхи часу, що пише нам вирок.

Триковий, я знову хочу гнати триповор.

Старий двір свій не побачу вже через штори.

Ніхто не хотів звалювати, хоч і був близький шторм.

Усі лише кричали питання, мовляв: «Все це нам тут за що?!»