Quand on descend le soir - Charles Trenet

Quand Descend Le Soir, Je vais seul m’asseoir

Sur le banc de bois

Mais tu n’es pas là…

J’entends les pigeons

Qui roucoul’nt en rond, J’entends les enfants

Qui s’amusent à la guerre, aux éléphants, gaiement.

Je vois, tour à tour, Les amants d’amour

Echanger entre eux

Des baisers voluptueux.

J’entends la chanson d’l’automne

Dans les arbres qui frissonnent.

Quand Descend Le Soir, Que je vais m’asseoir

Sur le banc de bois

Mais tu n’es pas là.

Je vois un' statue.

Cet homm' de vertu

N’a pas évitéLa postérité.

Ses cheveux trop longs

Tombent sur son veston.

Son sourire figéConvient mal à son air un peu trop négligé.

Destin des statues

D'être là, têtues, Au fond des allées, Tristement, pour nous rapp’ler

L’inventeur d’la pomm' de terre

Ou celui du paratonnerre.

Quand Descend Le Soir, Que je vais m’asseoir

Sur le banc de bois

Mais tu n’es pas là…

Le soleil s'éteint.

Jusqu'à d’main matin

Ses reflets, dans l’eau

Sont ceux des vélos.

Les cinés s’allument

Et, déjà, la brume

Enveloppe les toits, Enveloppe les bois et tout' la ville se noie

Dans un flot d’passants

Au rythme incessant.

C’est l’instant joyeux, C’est l’instant d’un mond' merveilleux, C’est la foire

des Invalides.

Aux p’tit’s autos, je m’décide, Quand Descend Le Soir, Que je vais m’asseoir

Sur le banc de hois

Mais tu n’es pas là…

Коли спуститься Le Soir, я буду сидіти один

На дерев'яній лавці

Але тебе тут немає...

Я чую голубів

Воркують, чую дітей

Хто веселиться на війні, на слонах, весело.

Бачу, в свою чергу, Закоханих

Обмін між ними

Пишні поцілунки.

Я чую осінню пісню

У тремтливих деревах.

Коли настане вечір, То я сяду

На дерев'яній лавці

Але тебе тут немає.

Я бачу статую.

Ця людина чесноти

Не уникнув нащадків.

Її волосся занадто довге

Впасти на його куртку.

Його сувора посмішка не пасує до його трохи занедбаного вигляду.

Доля статуй

Бути там, упертий, На дні проходів, Сумно, щоб нам нагадувати

Винахідник картоплі

Або громовідвід.

Коли настане вечір, То я сяду

На дерев'яній лавці

Але тебе тут немає...

Згасає сонце.

До завтрашнього ранку

Його відображення у воді

Це велосипеди.

Засвітяться кінотеатри

І вже туман

Загорніть дахи, загорніть ліси і все місто потоне

У потоці перехожих

У невпинному темпі.

Це мить радості, Це мить дивовижного світу, Це ярмарок

інвалідності.

У маленьких машинок я вирішую, Коли спускаюся Le Soir, що я збираюся сісти

На лавці

Але тебе тут немає...