Miss Emily - Charles Trenet

Ils s'étaient rencontrés en gare de Budapest

Mais, lorsqu’en arrivant tous deux en gare de l’Est

Soudain, pris d’un culot excessif à son âge

Il lui dit: «Voulez-vous que je port' vos bagages ?»

Six mois après, ils étaient mariés

Il était charmant.

Elle était anglaise

Et tout le jour, il soupirait

Cette chanson, ne vous déplaise:

Miss Emily, vous êtes

La muse du poète

«Le poète c’est moi, avec un grand chapeau

Et la muse, c’est vous, couverte d’oripeaux.»

Miss Emily, cher ange

Ah !

L’envie me démange

De vous mordre le cou, si vous ne m’aimez pas

Vous m’aimez Emily, n’est-ce pas?

Oui?

Ah !

Quoi qu’il arrive, quoi qu’il arrive

Vous êtes passée sur ma rive

Quoi que l’on dise, quoi que l’on fasse

Le temps s’enfuit et tout s’efface

Il se montra très doux, elle se montra coquette

Elle lui flanquait des coups, il en restait tout bête

Il faisait le marché, balayait le salon

Il réparait l'évier, le toit de la maison

Six mois après, il ne marchait plus

Il était bancal, elle était anglaise

Et malgré ça, toujours ému

Il lui chantait, ne vous déplaise

Un jour, il eut assez de cette vie de bagne

Il amène Emily là-haut sur la montagne

Soi-disant pour cueillir d’innocents champignons

Mais il a son idée, son idée, le mignon

C’est un couteau qu’il brandit soudain

Il était terrible, elle était anglaise

Mais au moment de mourir un brin

Il lui chanta, ne vous déplaise:

Miss Emily, vous êtes

La veuve du poète

Le poète, c’est moi, avec un grand couteau

Et la muse, c’est vous qui me tuez bientôt

Miss Emily, je pleure

Des larmes comme du beurre

Mais avant de mourir, avant mon trépas

Vous m’aimez Emily, n’est-ce pas?

Oui, ah !

Je me décide, je me décide

A ce charmant petit suicide

Quoi que l’on dise, quoi que l’on fasse

Le temps s’enfuit et tout s’efface

Вони зустрілися на вокзалі в Будапешті

Але коли, прибувши обидва на Східний вокзал

Раптом охопив зайвий нерв у своєму віці

Він сказав: «Хочеш, щоб я переніс твій багаж?»

Через півроку вони одружилися

Він був чарівний.

Вона була англійкою

І цілий день зітхав

Ця пісня, будь ласка:

Міс Емілі, ви

Муза поета

«Поет — це я, у великому капелюсі

А муза — це ти, вкрита мішурою».

Міс Емілі, любий ангел

Ах!

Бажання свербить мене

Укусити собі шию, якщо ти мене не любиш

Ти любиш мене, Емілі, чи не так?

Так?

Ах!

Не зважаючи ні на що, незважаючи ні на що

Ти пройшов повз мій берег

Що б ми не говорили, що б ми не робили

Час летить і все зникає

Він був дуже ніжний, вона кокетлива

Вона була його ногою, він був просто німий

Він ходив по магазинах, підмітав вітальню

Він лагодив раковину, дах будинку

Через півроку він більше не ходив

Він був хитким, вона була англійкою

І не дивлячись на це, все одно рухався

Він їй співав, не запереч

Одного разу йому було досить цього тюремного життя

Він бере Емілі туди, на гору

Нібито збирати невинні гриби

Але у нього є своя ідея, своя ідея, миле

Це ніж, яким він раптом володіє

Він був жахливий, вона була англійка

Але коли прийде час трохи померти

Він їй співав, якщо ви не проти:

Міс Емілі, ви

Вдова поета

Поет — це я, з великим ножем

А муза — ти мене скоро вб’єш

Міс Емілі, я плачу

сльози, як масло

Але перед мною, до моєї смерті

Ти любиш мене, Емілі, чи не так?

Так, ха!

Я вирішую, я вирішую

До того прекрасного маленького самогубця

Що б ми не говорили, що б ми не робили

Час летить і все зникає