Mon village englouti - Charles Trenet

Mon village au fond de l’eau

Se souvient des heures si proches

Quand volait, dans le jour nouveau,

Le son joyeux de ses cloches.

Mon village au fond de l’eau

Se souvient du bruit des enclumes

Dont j’entends encore les échos,

Vibrant sous un manteau d'écume

Et la voix des peupliers

Jamais, jamais je n’ai pu l’oublier.

Tant de souvenirs engloutis

Dorment là, sous l’onde isolée,

Depuis qu’un barrage maudit

A noyé ma verte vallée.

Mon village au fond de l’eau

Se souvient de choses jolies,

D’un amour qui fut si beau,

Soleil de toute ma vie…

A présent qu’a sonné le glas,

L’amour est mort, fut-il volage?

Et mon cœur est triste et bien las.

Mon cœur, pareil à ce village,

Ce village au fond de l’eau

Dont seul j’entends les soupirs, les sanglots.

Моє село на дні води

Пам'ятає такі близькі години

Коли летів, в новий день,

Радісний звук його дзвонів.

Моє село на дні води

Згадує звук ковадла

Відлуння якого я досі чую,

Яскравий під плащем з піни

І голос тополь

Ніколи, ніколи я не міг його забути.

Так багато затоплених спогадів

Спи там, під ізольованою хвилею,

Так як проклята дамба

Потопила моя зелена долина.

Моє село на дні води

Згадує гарні речі,

Про кохання, яке було таким красивим,

Сонце всього мого життя...

Тепер, коли пролунав передсмертний дзвінок,

Любов мертва, чи було воно непостійним?

А на серці сумно і дуже втомлено.

Моє серце, як це село,

Це село на дні води

З яких тільки я чую зітхання, ридання.