Marie Thérèse - Charles Trenet

Le temps n’est plus des premiers rendez-vous.

Vous souvient-il, ma mie, quand je venais chez vous

Parler d’amour pour vous faire sourire àvotre aise,

Marie-Thérèse?

Le temps n’est plus du jardin parfumé,

Mais quand reviendra Mai,

Nous irons nous aimer

Dans les buissons,

Nous aurons des frissons

Qui nous plaisent,

Marie-Thérèse.

Les soirs d’hiver ne sont pas faits pour nous,

Mais l’hirondelle est notre messagère.

Soleil d’avril, mon copain de toujours,

Pour un jour, un seul jour

De printemps et d’amour,

Reviens-nous vite au milieu de l’hiver

Trop sévère

Sans arbres verts.

Marie-Thérèse, mon premier rendez-vous,

Je m’en souviens ce soir, et cela m’est très doux,

Vous habitiez du côtéde la Sèvre nantaise,

Marie-Thérèse.

Dans la maison qui sentait le tilleul,

Il y avait votre aïeul

Mais nous étions bien seuls.

Je me souviens d’un petit chat qui dormait

Sur une chaise,

Marie-Thérèse.

Vous m’avez dit: «Je vous aime d’amour.»

J’ai répondu: «Il le faut bien un jour.»

Pourtant, un jour, par le train de Paris,

Je suis parti la nuit

Dans le bruit et la pluie.

C'était l’automne, et je crois en Décembre, le seize,

Marie-Thérèse.

Le temps n’est plus du jardin parfumé,

Mais quand reviendra Mai,

Nous irons nous aimer

Dans les buissons,

Nous aurons des frissons qui nous plaisent,

Marie-Thérèse.

Вже не час для перших побачень.

Ти пам’ятаєш, любий, коли я приходив до тебе додому

Говорячи про любов, щоб ти посміхнувся з легкістю,

Марія Тереза?

Час уже не з запашного саду,

Але коли повернеться травень,

Ми підемо любити один одного

в кущах,

Нас замерзнуть

хто нам подобається,

Марія Тереза.

Зимові вечори не для нас,

Але ластівка — наш посланець.

Квітневе сонце, мій вічний друже,

На один день, на один день

Про весну і кохання,

Швидше повертайся до нас серед зими

Занадто суворий

Без зелених дерев.

Марі-Тереза, моє перше побачення,

Я згадую це сьогодні ввечері, і мені це дуже приємно,

Ви жили на стороні Нант-Севр,

Марія Тереза.

У хаті, що пахла липою,

Був твій дід

Але ми були зовсім самотні.

Пам’ятаю, як спав маленький кіт

на стільці,

Марія Тереза.

Ти сказав мені: «Я тебе дуже люблю».

Я сказав: «Колись ти повинен».

Але одного разу потягом із Парижа,

Я пішов уночі

У шум і дощ.

Була осінь, а я вірю, шістнадцяте грудня,

Марія Тереза.

Час уже не з запашного саду,

Але коли повернеться травень,

Ми підемо любити один одного

в кущах,

У нас буде холодок, який нам подобається,

Марія Тереза.