The Funerary Dirge of a Violinist - Carach Angren

Listen!

Don’t you hear these mad symphonies of grievance and fear?

Melancholy and despair can be sensed when we draw near.

Some hear a violin sound, others hear a man moaning in tears.

These fields are haunted by nature’s most sombre melodies.

Suicidal white noise absorbing the essence from light, mirth and vitality.

These grounds are haunted by reflections from World War II…

Arise!

1941, '42

The identity of warfare on the East Front is lugubrious.

There’s one soldier incapable of committing sin.

Kept alive by his comrades thanks to his heavenly gift with a violin.

His brilliant music so beautiful and pure…

Shining warmth upon every soldier… It helps them to endure.

Breath-taking melodies consuming all hate, sorrow and fear.

These magnificent tunes are like silk for their ears.

And for a moment their pain disappears.

But this moment will not last when they are baffled by another blast.

The enemy is near.

Rain of bullets killing soldiers there and here.

And so the instrument of peace is being silenced by the one of war.

It plays the music of the dead;

music made of lead…

«I've had enough of this sickening war and it’s murderous puppets!

They don’t understand the language of music cannot be spoken in Death.

I Never took a life!

Maybe now is the time to take mine.

In the name of music;

shall I cut my wrists or hang myself high by a violin

String?

A symphonic suicide is what I shall bring!»

The enemy lies on the other side of the field.

He decides to walk straight into the fire fight,

Playing this dreamlike masterpiece.

Every soldier stops, holds his breath.

Not a single shot is being heard during an intro for his own Death.

And when the violin bow is being lowered at the end,

Both sides simultaneously open fire.

There’s the corpse of the violinist lying in mud and barbed wire.

These fields are haunted by the funerary dirge of a violinist.

The funerary dirge of a violinist…

Can’t you hear his call of Death?

Listen!

Don’t you hear these mad symphonies of grievance and fear?

Melancholy and despair can be sensed when we draw near.

Some hear a violin sound… Others hear a man moaning in tears…

The Funerary Dirge of a Violinist,

The Funerary Dirge of a Violinist.

The Funerary Dirge of a Violinist…

The Funerary Dirge of a Violinist!

Слухайте!

Хіба ви не чуєте цих божевільних симфоній образи й страху?

Меланхолію і відчай можна відчути, коли ми наблизимося.

Деякі чують звук скрипки, інші чують, як чоловік стогне у сльозах.

Ці поля переслідують найпохмуріші мелодії природи.

Суїцидальний білий шум, що поглинає сутність світла, веселості та життєвої сили.

Ці території переслідують роздуми про Другу світову війну…

Вставай!

1941, '42

Тотожність війни на Східному фронті є сумною.

Є один солдат, нездатний вчинити гріх.

Його підтримали товариші завдяки своєму небесному дару зі скрипкою.

Його блискуча музика така прекрасна й чиста…

Сяє тепло на кожного солдата... Воно допомагає витерпіти.

Мелодії, що захоплюють дух, поглинають всю ненависть, печаль і страх.

Ці чудові мелодії — як шовк для їхніх вух.

І на мить їхній біль зникає.

Але цей момент не триватиме, коли їх збентежений ще один вибух.

Ворог поблизу.

Кульовий дощ убиває солдатів там і тут.

І тому інструмент миру замовчується інструментом війни.

Він грає музику мертвих;

музика зі свинцю…

«Досить мені цієї огидної війни, і це вбивчі маріонетки!

Вони не розуміють мову музики, на якій не можна говорити в Смерті.

Я ніколи не забирав життя!

Можливо, зараз настав час взяти мій.

Від імені музики;

чи перерізати мені зап’ястя чи повіситися за скрипку

рядок?

Симфонічне самогубство — це те, що я принесу!»

Ворог лежить по інший бік поля.

Він вирішує вийти прямо на пожежу,

Граючи цей омріяний шедевр.

Кожен солдат зупиняється, затамувавши подих.

Під час вступу до його власної смерті не лунає жодного пострілу.

І коли смичок скрипки опускається в кінці,

Обидві сторони одночасно відкривають вогонь.

Ось труп скрипаля, який лежить у багнюці й колючому дроті.

Ці поля переслідує похоронна пісня скрипаля.

Похоронна пісня скрипаля…

Ви не чуєте його заклик смерті?

Слухайте!

Хіба ви не чуєте цих божевільних симфоній образи й страху?

Меланхолію і відчай можна відчути, коли ми наблизимося.

Деякі чують звук скрипки... Інші чують, як чоловік стогне у сльозах...

Похоронна церемонія скрипаля,

Похоронна церемонія скрипаля.

Похоронна пісня скрипаля…

Похоронна пісня скрипаля!