Departure Towards a Nautical Curse - Carach Angren

The crew froze as he wiped the blood off on his coat

And threw the helmsman ruthlessly overboard

In defiance of

The storm, that kept them anchored for so long

He swore an oath to

Forfeit right and wring

Irreverent he cussed loudly

«I will round the cape, even if I have to sail until doomsday!»

Their petrified facial expressions could tell

Their master was like a devil on this floating piece of hell

There and then he

Gave the signal of departure

«Make sail and weigh the hook!»

And so they left the harbor

Hear the easter bells tolling

Through the roaring sound of a rough sea

Accompanied by the sight of a ship sailing towards her destiny

What a spectacle of blasphemy

There was no rejoice after his mad choice

Sails were lost, decks were flooded

And lightning turned their ship into a coal-black carcass

Anxiety replaced vainglory

The storm died down but a sinister shroud of darkness remained

For the daylight came no more

Floating in unending dusk, adrift on liquid ground

Months went by and land was never found

Food supplies putrefied and pestilence broke out

Suicide became routine, some chose suspension

Others jumped and drowned

The dead were sown in hammocks

And disposed of in the sea, buried in a watery grave

After a short ceremony

The crew froze as he left his cabin with knife and gun

Slaughtering what was left of them one by one

There was an evil murderous glimpse in his eyes

By the time he was done

The ship was desecrated by death and demise

Van Der Decken lashes himself to the wheel

Swearing at Christ

«I shall not yield!»

all at once a new

Storm rose and lightning struck

The top mast broke off, impaling him

A shard of the crest piercing his chest, in a standing position

Nailed to the deck

And so a man dies

And a ghost resurrects

Екіпаж завмер, коли він витирав кров зі свого пальта

І викинув керманича безжально за борт

Наперекір

Буря, яка так довго тримала їх на якорі

Він присягнув 

Відібрати вправо і віджати

Нешанобливо він голосно вилаявся

«Я обійду мис, навіть якщо мені доведеться плисти до кінця світу!»

Їхній скам’янілий вираз обличчя міг сказати

Їхній господар був як диявол на цьому плаваючому шматку пекла

Тут і тоді він

Подав сигнал про від’їзд

«Зробіть вітрило і зважте гачок!»

І так вони покинули гавань

Почуйте, як дзвонять великодні дзвони

Крізь ревучий шум буршого моря

Супроводжується виглядом корабля, що пливе назустріч її долі

Яке видовище блюзні

Після його божевільного вибору не було радіти

Втрачені вітрила, палуби затоплені

І блискавка перетворила їхній корабель на чорну як вугілля тушу

На зміну марнославству прийшла тривога

Буря вщухла, але залишився зловісний пелен темряви

Бо денного світла більше не було

Плаває в безкінечних сутінках, дрейфує на рідкому ґрунті

Минали місяці, а землю так і не знайшли

Запаси їжі загнили, почалася чума

Самогубство стало рутиною, деякі обрали відсторонення

Інші стрибнули й потонули

Мертвих сіяли в гамаки

І викинули у море, поховали у водяній могилі

Після короткої церемонії

Екіпаж завмер, коли він вийшов із кабіни з ножем та пістолетом

Забивали те, що від них залишилося, одного за одним

У його очах був злий вбивчий проблиск

На той час, коли він закінчив

Корабель був осквернений смертю та смертю

Ван дер Деккен прив’язується до керма

Присягає Христа

«Я не піддамся!»

все одразу нове

Піднялася гроза і вдарила блискавка

Верхня щогла зламалася, проткнувши його

Осколок гребені, що пронизує його груди, в положенні стоячи

Прибитий до колоди

І так помирає людина

І привид воскресає