El Duende del Árbol - Callejeros

En sus ojos, nunca pude encontrar maldad.

Pero a veces, para no morir hay que matar.

Todo fue esa noche en que ciego y borracho nos quizo asustar.

Pero un golpe sin suerte,

dejó a su cuchillo clavado en su mal.

Así fue que al duende del árbol, tuvimos que asesinar…

matar… y cortar… y cortar…

Su cuchillo había destripado a dos duendes ya.

Pero en estas historias, nunca nadie puede celebrar.

Así fue que al duende del árbol,

en partes tuvimos que enterrar…

tapar… y olvidar… y olvidar…

«¿Cuál es esa ley — preguntó el duende al sol / a Dios —

qué aunque mate siempre,

siempre obtendré el perdón?»

Pero a aquella ley, esa noche la rompí yo…

Sólo el cielo quiso ver lo que quedó de él.

Nuestro miedo, se hizo odio en un instante cruel.

Así fue que al duende del árbol,

de un tajo le pudimos dar un poquitito de paz… de paz…

Y ahora tengo a este duende sepultado y ya sin perdón.

В його очах я ніколи не міг знайти зла.

Але інколи, щоб не померти, треба вбити.

Усе це було в ту ніч, коли він сліпий і п’яний хотів нас налякати.

Але удар без удачі,

він залишив свій ніж, який застряг у його злі.

Отже, ельфа з дерева ми повинні були вбити...

вбивати… і різати… і різати…

Його ніж уже випотрошив двох гоблінів.

Але в цих історіях ніхто ніколи не може святкувати.

Так сталося, що ельф дерева,

частинами довелося ховати...

накрити… і забути… і забути…

«Що це за закон – запитав ельф у сонця / у Бога –

що, хоча я завжди вбиваю,

Чи завжди я отримаю прощення?

Але того вечора я порушив цей закон...

Тільки небо хотіло побачити те, що від нього залишилося.

Наш страх став ненавистю в жорстокий момент.

Так сталося, що ельф дерева,

одним махом ми змогли дати йому трохи спокою... спокою...

А тепер у мене цього гобліна поховали і вже без прощення.