The Vanishing Act - Bright Eyes

Were you surprised that we never spoke?

Then in the still of the night-when nothing stirs-

I woke and I gathered up some clothes.

I never planned on this but its the way it goes

and now it all seems so familiar like pages turned on calendars

we get the same twelve months to fuck things up-year after year-

and i can’t believe how down i am like the well i’m being lowered in,

now water stops, the bucket drops us farther and farther down.

Well i guess that you never knew me, or at least not well enough.

So i fill my gut with dark red wine until my brain shuts off and my eyes go blind.

You won’t see me there in that thick black air-yeah.

i’ll finally make something disappear.

Because i’ve been practicing disappearing

and i think that i’ve got it down but now there is no sun just a cellar.

Nowhere is sky its just that black, black dirt.

Expanding outwards just echoes for answers

not that it matters if its back or its forwards.

Unhappy lovers with baskets of flowers use them as markers-

the place where your bed once stood a time when it still felt good.

But you’ll get that feeling back,

you just need sometime to drink

and so i’ll fill my gut with that blood red wine

until my insides swim and my veins unwind.

I’ll be lying there in that hot white air once

that something is gone it might never reappear.

Ви були здивовані, що ми ніколи не розмовляли?

Тоді в тиші ночі, коли нічого не ворушиться,

Я прокинувся і набрав дещо одягу.

Я ніколи не планував це але так воно йде

і тепер все здається таким знайомим, як сторінки, увімкнені календарі

ми отримуємо одні й ті самі дванадцять місяців, щоб рік за роком обдурити речі

і я не можу повірити, як я не наче колодязь, у який мене опускають,

тепер вода припиняється, відро опускає нас все далі й далі.

Гадаю, ти мене ніколи не знав або, принаймні, недостатньо добре.

Тому я заповнюю червоне вино, поки мій мозок не вимкнеться, а мої очі осліпнуть.

Ви не побачите мене там у тому густому чорному повітрі — так.

я нарешті зроблю так, щоб щось зникло.

Тому що я практикував зникнення

і я думаю, що встиг униз, але зараз не сонця — лише льох.

Ніде немає неба, лише той чорний, чорний бруд.

Розширення назовні просто відлуння для відповідей

не те, що важливо, зад чи перед.

Нещасні коханці з кошиками квітів використовують їх як маркери-

місце, де колись стояло ваше ліжко, коли воно все ще було добре.

Але ти повернеш це відчуття,

вам просто потрібно трохи випити

і тому я наповню кишку цим криваво-червоним вином

поки мої нутрощі не попливуть і вени не розвіються.

Одного разу я буду лежати там у тому гарячому білому повітрі

що щось зникло, можливо, ніколи не з’явиться.