On My Way To Work - Bright Eyes

there is a car parked where the block begins

and there are people singing praises

say it’s all because of him

and there is a bird perched on a frayed wet wire

and his voice sings out for a lover

but its covered by the choir of voices

reaching way beyond the rafters

with devotion they perform these sacred tasks

they cross themselves and offer up their checkbooks

slight suffering is not too much to ask

besides we all are making money

and we are all fucking alone

and we don’t know what we are doing

maybe just buying us some hope

because we know that we are lonely

yeah, lonely that’s for sure

and the older ones are coughing

and the older ones are dying

maybe we are all dying

i pass a graveyard on my way to work

today i saw two dozen white roses

on a fresh new mound of dirt

and i wondered about the occupant

when the darkness finally swallowed him was he calm and content

or was he sweating in a struggle to keep breathing,

ripping apart the sheets that dressed his bed

crying out loud for someone to help him

and collapsing on his back all pale and dead

maybe it’s me who’s this unstable

always obsessed about the end

why can’t i let what happens happen?

and just enjoy the time i spend

oh how i wish it was so easy

but when there is no point to anything it can get a bit confusing

why is that i keep going?

why is that we keep going?

там, де починається блок, припаркована автомобіль

і там люди співають дифірамби

скажи, що це все через нього

і є пташка, що сидить на потертому мокрому дроті

і його голос співає про коханця

але його покриває хор голосів

сягаючи далеко за крокви

з відданістю вони виконують ці священні завдання

вони перехрещуються і пропонують свої чекові книжки

легкі страждання не забагато просити

крім того, ми всі заробляємо гроші

і ми всі одні

і ми не знаємо, що робимо

можливо, просто купує нам надію

тому що ми знаємо, що ми самотні

так, самотня, це точно

а старші кашляють

а старші вмирають

можливо, ми всі вмираємо

Я минаю цвинтар по дорозі на роботу

сьогодні я бачив два десятки білих троянд

на новій купі бруду

і я задумався про мешканця

коли темрява нарешті поглинула його, він був спокійним і задоволеним

або він спітнів, намагаючись утримати дихання,

розриваючи простирадла, що вдягали його ліжко

голосно кричати, щоб хтось міг йому допомогти

і впав на спину, весь блідий і мертвий

можливо, це я така нестабільна

завжди одержимий кінцем

чому я не можу допустити те, що відбувається?

і просто насолоджуйтесь часом, який я проводжу

о, як би я хотів, щоб це було так просто

але коли нічого не має сенсу це може трохи заплутатися

чому я це продовжую?

чому ми це продовжуємо?