Les haricots (Tiré de l'opérette "La route fleurie") - Bourvil

On doit chanter ce que l’on aime

Exalter tout ce qui est beau

C’est pour cela qu’en un poème

Je vais chanter les haricots

Alors que tout repose encore

Dès le premier cocorico

A qu’il est doux quant vient l’aurore

De voir semer les haricots

Et puis un jour sortant de terre

Et se dressant toujours plus haut

Vers le soleil, vers la lumière

On voit pousser les haricots

Au printemps la rose est éclose

En été, le coquelicot

Mais quel spectacle grandiose

De voir fleurir les haricots

Plus tard les paysans de France

S’agenouillant, courbant le dos

Ont l’air de faire révérence

Pour mieux cueillir les haricots

Mais ces courbettes hypocrites

Précèdent la main du bourreau

Qui les jetant dans la marmite

Met à bouillir les haricots

Et lorsque vient leur dernière heure

Ont les sert autour d’un gigot

Et chaque fois mon âme pleure

Car c’est la fin des haricots

Ми повинні співати те, що нам подобається

Звеличуйте все прекрасне

Тому у вірші

Буду співати боби

Поки все ще відпочиває

З першого кокорико

Як мило, коли приходить світанок

Бачити, як квасоля посіяна

А потім одного разу вийшов із землі

І підніматися все вище

Назустріч сонцю, до світла

Ми бачимо, як ростуть боби

Навесні розквітає троянда

Влітку мак

Але яке грандіозне видовище

Бачити, як квасоля цвіте

Пізніше селяни Франції

Стаючи на коліна, вигинаючи спину

Здається, вклонитись

Щоб краще зібрати квасолю

Але ці лицемірні поклони

Випередити руку ката

Хто кидає їх у горщик

Зварити квасолю

І коли настане їхня остання година

Подаємо їх навколо ягняти

І кожен раз моя душа плаче

Бо це кінець квасолі