Les crayons - Bourvil

Ell' n’avait pas de parents

Puisque elle était orpheline

Comm' ell' n’avait pas d’argent

Ce n'était pas un' richissime

Ell' eut c’pendant des parents

Mais ils ne l’avaient pas r’connue

Si bien que la pauvr' enfant

On la surnomma l’inconnue

Ell' vendait des cart' postales

Puis aussi des crayons

Car sa destinée fatale

C'était d’vendr' des crayons

Elle disait aux gens d’la rue:

«Voulez-vous des crayons ?»

Mais r’connaissant l’inconnue

Ils disaient toujours non

C’est ça qu’est triste

C’est triste quand même de n’pas reconnaître son enfant

Il faut pas être physionomiste !

Il m’semble que si j’avais un enfant, moi je le reconnaîtrais !

A condition qu’il me ressemble, naturellement !

C'était rue d’Ménilmontant

Qu’elle étalait son p’tit panier

Pour attirer les clients

Ell' remuait un peu son panier

Mais un jour, un vagabond

Qui passait auprès d’son panier

Lui a pris tous ses crayons

Alors, ell' s’est mise à crier:

«Voulez-vous des cartes postales?

Je n’ai plus de crayons.»

Mais les gens, chose banale

N’voulaient plus qu’des crayons

Quand elle criait dans la rue

«Voulez-vous des crayons ?»

Ils disaient à l’inconnue:

«Tes crayons sont pas bons.»

C’est ça qu’est triste

C’est triste quand même, elle avait plus d’crayons

Forcément, elle s’baladait avec son panier à découvert, n’est-ce pas?

Alors l’vagabond, lui, il passait à côté d’son panier, n’est-ce pas?

Alors avec sa main, alors … heu … hop !

Il lui a pris tous ses crayons, comme ça elle n’en avait plus

C’est vrai qu’elle n’en avait pas besoin puisqu’elle n’en vendait jamais !

Mais quand même !

Un marchand d’crayons en gros

Lui dit: «Viens chez moi mon enfant

Je t’en ferai voir des beaux

Je n’te demanderai pas d’argent.»

Ce fut un drôle de marché

Car c'était un drôle de marchand

Et elle l’a senti passer

Car elle en a eu un enfant

C’est triste ça quand même d’abuser d’une inconnue comme ça !

C’est vrai qu’elle a été faible aussi !

C’est pas parce qu’il disait qu’il avait un… qu’il était…

Enfin, elle avait un enfant quoi, elle avait bonne mine !

Si seulement elle avait eu une mine de crayon !

Mais non, mais c’est ça qui la minait !

Alors elle l’a abandonnée, son enfant

Et qu’est-ce qu’elle a fait plus tard cette enfant, hein?

Elle vendait des cartes postales

Puis aussi des crayons

Car sa destinée fatale

C'était d’vendre des crayons

Elle disait aux gens d’la rue

«Voulez-vous des crayons ?»

Mais r’connaissant l’inconnue

Ils disaient toujours non

C’est ça qu’est triste

У неї не було батьків

Оскільки вона була сиротою

Бо грошей у неї не було

Він не був багатим

У неї були батьки

Але вони її не впізнали

Тож бідна дитина

Вони називали її невідомою

Вона продавала листівки

Потім також олівці

За його фатальну долю

Це було продавати олівці

Вона сказала людям на вулиці:

«Хочеш олівців?»

Але впізнаючи невідоме

Вони завжди казали ні

Ось що сумно

Все одно сумно не впізнати свою дитину

Не обов’язково бути фізіономістом!

Мені здається, якби у мене була дитина, я б його впізнав!

Звісно, ​​якщо він схожий на мене!

Це була вулиця Менільмонтан

Щоб вона розклала свій маленький кошик

Щоб залучити клієнтів

Вона трохи ворушила свій кошик

Але одного разу мандрівник

Хто пройшов біля його кошика

Забрав у нього всі олівці

Тому вона почала кричати:

«Хочете листівки?

У мене закінчилися олівці».

Але люди, дрібниця

Хотів тільки олівці

Коли вона кричала на вулиці

«Хочеш олівців?»

Вони сказали незнайомцю:

— Твої олівці не годяться.

Ось що сумно

Все одно сумно, у неї було більше олівців

Звісно, ​​вона ходила з непокритим кошиком, чи не так?

Отже, волоцюга, він проходив повз свого кошика, чи не так?

Так з його рукою, так... е... вуж!

Він забрав усі її олівці, тож у неї не залишилося жодного

Правда, вона їй не була потрібна, бо вона ніколи не продавала!

Але все ж !

Оптовий продавець олівців

Сказав йому: «Іди в мій дім моя дитина

Я покажу тобі красиві

Я не буду просити у вас грошей».

Це був кумедний ринок

Бо він був кумедним купцем

І вона відчула, що це пройшло

Бо в неї була дитина

Сумно так знущатися над незнайомцем!

Правда, вона теж була слабка!

Це не тому, що він сказав, що має... що він...

Нарешті у неї народилася дитина яка, гарно виглядала!

Якби в неї був грифель для олівця!

Та ні, а це ж її підривало!

Так вона покинула її, свою дитину

А що потім зробила та дитина, га?

Вона продавала листівки

Потім також олівці

За його фатальну долю

Це було продавати олівці

— сказала вона людям на вулиці

«Хочеш олівців?»

Але впізнаючи невідоме

Вони завжди казали ні

Ось що сумно