Райские яблоки - Баста

Я когда-то умру - мы когда-то всегда умираем,-

Как бы так угадать, чтоб не сам - чтобы в спину ножом:

Убиенных щадят, отпевают и балуют раем,-

Не скажу про живых, а покойников мы бережем.

В грязь ударю лицом, завалюсь покрасивее набок,

И ударит душа на ворованных клячах в галоп.

В дивных райских садах наберу бледно-розовых яблок.

Жаль, сады сторожат и стреляют без промаха в лоб.

Прискакали - гляжу - пред очами не райское что-то:

Неродящий пустырь и сплошное ничто - беспредел.

И среди ничего возвышались литые ворота,

И огромный этап - тысяч пять - на коленях сидел.

Как ржанет коренной!

Я смирил его ласковым словом,

Да репьи из мочал еле выдрал и гриву заплел.

Седовласый старик слишком долго возился с засовом -

И кряхтел и ворчал, и не смог отворить - и ушел.

Я когда-то умру - мы когда-то всегда умираем,-

Как бы так угадать, чтоб не сам - чтобы в спину ножом:

Убиенных щадят, отпевают и балуют раем,-

Не скажу про живых, а покойников мы бережем.

Я когда-то умру - мы когда-то всегда умираем,-

Как бы так угадать, чтоб не сам - чтобы в спину ножом:

Убиенных щадят, отпевают и балуют раем,-

Не скажу про живых, а покойников мы бережем.

И измученный люд не издал ни единого стона,

Лишь на корточки вдруг с онемевших колен пересел.

Здесь малина, братва,- нас встречают малиновым звоном!

Все вернулось на круг, и распятый над кругом висел.

Всем нам блага подай, да и много ли требовал я благ?

Мне - чтоб были друзья, да жена - чтобы пала на гроб,-

Ну а я уж для них наберу бледно-розовых яблок.

Жаль, сады сторожат и стреляют без промаха в лоб.

Я узнал старика по слезам на щеках его дряблых:

Это Петр Святой - он апостол, а я - остолоп.

Вот и кущи-сады, в коих прорва мороженных яблок.

Но сады сторожат - и убит я без промаха в лоб.

И погнал я коней прочь от мест этих гнилых и зяблых,-

Кони просят овса, но и я закусил удила.

Вдоль обрыва с кнутом по-над пропастью пазуху яблок

Для тебя привезу: ты меня и из рая ждала!

Я когда-то умру - мы когда-то всегда умираем,-

Как бы так угадать, чтоб не сам - чтобы в спину ножом:

Убиенных щадят, отпевают и балуют раем,-

Не скажу про живых...

Я когда-то умру - мы когда-то всегда умираем,-

Как бы так угадать, чтоб не сам - чтобы в спину ножом:

Убиенных щадят, отпевают и балуют раем,-

Не скажу про живых...

Я колись помру - ми колись завжди вмираємо, -

Як би так вгадати, щоб не сам – щоб у спину ножем:

Убієнних щадять, відспівують і балують раєм,-

Не скажу про живих, а небіжчиків ми бережемо.

У бруд ударю обличчям, завалюся покрасивіше набік,

І вдарить душа на крадених клячах у галоп.

У чудових райських садах наберу блідо-рожевих яблук.

Шкода, сади вартують і стріляють без промаху в лоба.

Прискакали - дивлюся - перед очима не райське щось:

Неродить пустир і суцільне ніщо - свавілля.

І серед нічого височіли литі ворота,

І величезний етап – тисяч п'ять – на колінах сидів.

Як ржанет корінний!

Я впокорив його лагідним словом,

Та ріпаки з мочал ледве видер і гриву заплів.

Сивочолий старий надто довго порався із засувом.

І кректав і бурчав, і не зміг відчинити – і пішов.

Я колись помру - ми колись завжди вмираємо, -

Як би так вгадати, щоб не сам – щоб у спину ножем:

Убієнних щадять, відспівують і балують раєм,-

Не скажу про живих, а небіжчиків ми бережемо.

Я колись помру - ми колись завжди вмираємо, -

Як би так вгадати, щоб не сам – щоб у спину ножем:

Убієнних щадять, відспівують і балують раєм,-

Не скажу про живих, а небіжчиків ми бережемо.

І змучений люд не видав жодного стогіну,

Лише навпочіпки раптом з онімілих колін пересів.

Тут малина, братва, нас зустрічають малиновим дзвоном!

Все повернулося на коло, і розіп'ятий над колом висів.

Всім нам блага подай, та й чи багато я вимагав благ?

Мені – щоб були друзі, та дружина – щоб упала на труну,-

Ну а я вже для них наберу блідо-рожевих яблук.

Шкода, сади вартують і стріляють без промаху в лоба.

Я впізнав старого по сльозах на щоках його в'ялих:

Це Петро Святий – він апостол, а я – бовдур.

Ось і кущі-сади, в яких прорва морожених яблук.

Але сади вартують - і вбито я без промаху в лоб.

І погнав я коней геть від цих гнилих і зяблих.

Коні просять вівса, але я закусив вудила.

Вздовж урвища з батогом над прірвою пазуху яблук

Для тебе привезу: ти на мене і з раю чекала!

Я колись помру - ми колись завжди вмираємо, -

Як би так вгадати, щоб не сам – щоб у спину ножем:

Убієнних щадять, відспівують і балують раєм,-

Не скажу про живих...

Я колись помру - ми колись завжди вмираємо, -

Як би так вгадати, щоб не сам – щоб у спину ножем:

Убієнних щадять, відспівують і балують раєм,-

Не скажу про живих...