Бухгалтер Иванов - Бахыт Компот

Луны ущербный лик встаёт из-за холмов

В лесу продрогший фавн играет на сопелке

Упившийся в соплю бухгалтер Иванов

Бредёт сквозь лес к своей летающей тарелке.

Он не бухгалтер — нет.

Он чужезвёздный гость.

Застрявший навсегда среди российских весей.

Он космолёт разбил, и здесь ему пришлось

Всерьёз овладевать нужнейшей из профессий.

В колхозе «Путь зари"нет мужика важней

В колхозе у него участок и домина,

Машина «Жигули», курятник, шесть свиней,

Жена-ветеринар и прочая скотина.

Чего ещё желать?

Казалось бы, живи!

Работай, веселись, культурно развивайся,

Читай «Декамерон», смотри цветной тиви,

А то в облдрамтеатр на выходной смотайся.

Но нет, грызёт тоска инопланетный ум Обилие скота не радует, не греет

Искусство и тиви не возбуждают дум

Бухгалтер Иванов пьёт водку и звереет.

Как волк голодный он, в полночный небосвод

Вперяет иногда тоскливые гляделки

И принявши стакан, потом другой, идёт

К запрятанной в лесу летающей тарелке.

Укрытые от глаз ветвями и землёй

Останки корабля покоятся в овраге

Куда упал со звёзд когда-то наш герой,

Сломав хребет своей космической коняге.

И плачет Иванов, и воет и рычит

Пиная сапогом проклятую планету

И глядя на него вселенная молчит…

Лишь одинокий фавн играет тихо где-то.

Місяця збитковий лик встає через пагорби

У лісі продроглий фавн грає на сопілці

Бухгалтер Іванов, що впився в соплю

Бреде крізь ліс до своєї літаючої тарілки.

Він не бухгалтер — ні.

Він чужозірковий гість.

Застряг назавжди серед російських весей.

Він космоліт розбив, і тут йому довелося

Всерйоз опановувати потрібну з професій.

У колгоспі «Шлях зорі» немає мужика важливіше

У колгоспі у нього ділянка і дому,

Машина «Жигулі», курник, шість свиней,

Дружина-ветеринар та інша худоба.

Чого ще бажати?

Здавалося б, живи!

Працюй, веселись, культурно розвивайся,

Читай «Декамерон», дивись кольоровий тиві,

А то в облдрамтеатр на вихідний змотайся.

Але ні, гризе туга інопланетний розум Множина худоби не радує, не гріє

Мистецтво і тиві не збуджують дум

Бухгалтер Іванов п'є горілку і звіріє.

Як вовк голодний він, у північний небозвід

Вражає іноді тужливі дивалки

І прийнявши склянку, потім іншу, йде

До захованої в лісі літаючій тарілці.

Вкриті від очей гілками і землею

Останки корабля покояться в яру

Куди впав зі зірок колись наш герой,

Зламавши хребет своїй космічній конязі.

І плаче Іванов, і виє і гарчить

Пинаючи чоботом прокляту планету

І дивлячись на ньому всесвіт мовчить...

Лише самотній фавн грає тихо десь.