Уходи-постой - Bahh Tee

Я тебя не понимаю опять:

Ты говоришь мне «Уходи!», я ухожу, а ты кричишь «Стоять!»

Я тебя не догоняю опять,

И не пытаюсь даже — мне тебя умом, наверно, не понять

Уходи.

Постой.

Стой!

Уходи.

Постой.

Уходи.

Постой.

Стой!

Уходи.

Постой.

Я тебя не понимаю опять,

И не пытаюсь даже — мне тебя умом, наверно, не понять

В тебе намешано столько.

Ты вся на контрастах.

Собираю твой образ и разбираю на части:

Непокорно-послушная, красивая страшно.

В тебе столько всего…

И много-много страсти.

То вода, а то огонь.

Столько-столько страсти.

То погоня, то покой.

Океаны страсти.

Утопаю с головой.

Над тобой не властен,

Как и кто-либо другой над тобой.

Ночная Москва укутает ночь в небо беззвёздное,

Освещая неоном стеклянных витрин свои перекрестки.

Шепчу твое имя и только ты услышишь мой голос,

Закрытый для всех мой личный открытый космос.

Что в голове твоей мне не описать:

Ты запуталась в себе, а я — в твоих волосах.

Ты обожаешь почудить, а я — творить чудеса.

Когда ты рядом мне завидуют все, даже я сам.

Я тебя не понимаю опять:

Ты говоришь мне «Уходи!», я ухожу, а ты кричишь «Стоять!»

Я тебя не догоняю опять,

И не пытаюсь даже — мне тебя умом, наверно, не понять

Уходи.

Постой.

Стой!

Уходи.

Постой.

Уходи.

Постой.

Стой!

Уходи.

Постой.

Я тебя не понимаю опять,

И не пытаюсь даже — мне тебя умом, наверно, не понять

Ты снова обидишься.

Грубые руки сомкнутся на талии.

Причины не знаю, но это не важно.

К себе прижимаю я

твое тело, но ты не обнимешь — нет мне прощения.

Обними-ка сейчас, но это как будто бы на день рождения.

Делай мне, делай мне одолжения.

Бей меня, бей на поражение.

Тихие, как у всех, отношения

Не про нас — бытовуха, ошейники.

Час назад ты меня ненавидела,

а сейчас на машине до Питера

едем мы.

Забыты обиды, и

за окном фонари М-11.

Я не влюбился, я влип и разбился, и это у нас обоюдно, мне кажется.

Я от тебя без ума натурально — с умом полюбить тебя не получается.

Сколько раз расставались, а после ко мне возвращалась опять по-английски.

Скоро рассвет.

Мосты и Нева.

Ты засыпаешь на пассажирском.

Что в голове твоей мне не описать:

Ты запуталась в себе, а я — в твоих волосах.

Ты обожаешь почудить, а я — творить чудеса.

Когда ты рядом мне завидуют все, даже я сам.

Я тебя не понимаю опять:

Ты говоришь мне «Уходи!», я ухожу, а ты кричишь «Стоять!»

Я тебя не догоняю опять,

И не пытаюсь даже — мне тебя умом, наверно, не понять

Уходи.

Постой.

Стой!

Уходи.

Постой.

Уходи.

Постой.

Стой!

Уходи.

Постой.

Я тебя не понимаю опять,

И не пытаюсь даже — мне тебя умом, наверно, не понять

Я тебе не розумію знову:

Ти кажеш мені «Іди!», я йду, а ти кричиш «Стояти!»

Я тебе не наздоганяю знову,

І не намагаюсь навіть — мені тебе розумом, мабуть, не розуміти

Іди.

Стривай.

Стій!

Іди.

Стривай.

Іди.

Стривай.

Стій!

Іди.

Стривай.

Я тебе не розумію знову,

І не намагаюсь навіть — мені тебе розумом, мабуть, не розуміти

У тебе намішано стільки.

Ти вся на контрастах.

Збираю твій образ і розбираю на частині:

Непокірно-слухняна, вродлива страшно.

У тебе стільки всього…

І багато-багато пристрасті.

Те вода, а то вогонь.

Стільки-стільки пристрасті.

То погоня, то спокій.

Океани пристрасті.

Потопаю з головою.

Над тобою не владний,

Як і будь-хто інший над тобою.

Нічна Москва укутає ніч у небо беззоряне,

Висвітлюючи неоном скляних вітрин свої перехрестя.

Шепчу твоє ім'я і тільки ти почуєш мій голос,

Закритий для всіх мій особистий відкритий космос.

Що в голові твоєї мені не описати:

Ти заплуталася в собі, а я — у твоєму волоссі.

Ти любиш почути, а я — творити чудеса.

Коли ти поруч мені заздрять усі, навіть я сам.

Я тебе не розумію знову:

Ти кажеш мені «Іди!», я йду, а ти кричиш «Стояти!»

Я тебе не наздоганяю знову,

І не намагаюсь навіть — мені тебе розумом, мабуть, не розуміти

Іди.

Стривай.

Стій!

Іди.

Стривай.

Іди.

Стривай.

Стій!

Іди.

Стривай.

Я тебе не розумію знову,

І не намагаюсь навіть — мені тебе розумом, мабуть, не розуміти

Ти знову образишся.

Грубі руки зімкнуться на талії.

Причини не знаю, але це не важливо.

До себе притискаю я

твоє тіло, але ти не обіймеш - немає мені прощення.

Обійми зараз, але це ніби би на день народження.

Роби мені, роби мені ласки.

Бий мене, бий на ураження.

Тихі, як у всіх, стосунки

Не про нас — побутовуха, нашийники.

Годину тому ти мене ненавиділа,

а зараз на машині до Пітера

їдемо ми.

Забуті образи, та

за вікном ліхтарі М-11.

Я не закохався, я влип і розбився, і це у нас взаємно, мені здається.

Я від тебе без розуму натурально — з розумом полюбити тебе не виходить.

Скільки разів розлучалися, а після мене поверталася знову англійською.

Незабаром світанок.

Мости та Нева.

Ти засипаєш на пасажирському.

Що в голові твоєї мені не описати:

Ти заплуталася в собі, а я — у твоєму волоссі.

Ти любиш почути, а я — творити чудеса.

Коли ти поруч мені заздрять усі, навіть я сам.

Я тебе не розумію знову:

Ти кажеш мені «Іди!», я йду, а ти кричиш «Стояти!»

Я тебе не наздоганяю знову,

І не намагаюсь навіть — мені тебе розумом, мабуть, не розуміти

Іди.

Стривай.

Стій!

Іди.

Стривай.

Іди.

Стривай.

Стій!

Іди.

Стривай.

Я тебе не розумію знову,

І не намагаюсь навіть — мені тебе розумом, мабуть, не розуміти