Родителям - Bahh Tee

Мы в этом мире, будто бы туристы:

Как прилетели — так же улетим быстро.

Всем по деяниям своим: кто какую тару,

Грехов заберет с собой вместо загара.

Признать ошибки — лучше пропустить в печень,

Но, говорят, если признаться, то в дважды легче.

Будет за них ответить после перед Всевышним,

А если скажешь вслух об этом — то будет в трижды.

Мама…

Папа…

Во времена лютые, в морозы, холода

Когда все не так и неудачи по пятам.

Вам удавалось сохранить семейное тепло,

Родителей не выбирают, но нам повезло.

Мне было года три наверное,

Когда пошли запросы мои первые.

Я в это время ходил еще пешком под стол,

Но уже с пультом.

Хотел машинку получить от вас заместо той,

Что мне прикупили,

Вы на выходных еще прошедших,

На манежке я просил — вы не мешкали.

На следующий день, пока я спал, незаметно

Папа подложил к моей кровати молча пульт заветный.

Мне семь — я бесцельно,

кедами кручу педали, а педали — цепи.

Гоняю голубей на «Аисте» покамест не устану,

Но не догоняю — моя птица — не мустанг ведь.

И возле пруда падая на дню по сто раз, понял

Чтобы ездить лучше нужен просто скоростной мне.

Как сейчас перед глазами кадры, я в деревне

папа из газели выгружает новый велик.

Мои ровесники вспомнят моду.

Кепка на бок, балахон, трубы, камелоты

Под джинсами широкими таскало половина школы

Мне — 12, ну, а что я?

чем-то хуже что ли?

Прошу отца, ему некогда, он просит друга

Отвезти меня.

и вот он я: осень, утро

Шагаю в школу вовремя, совсем без опозданий,

А на ногах блестят новенькие гриндера,

Мне 19 — я болею сильно,

Влюбился по уши — хоть уносите на носилках.

Между мной и мамой будто дождь заморосил, ведь

Ей кажется моя любимая просто красивой куклой.

Мы агрессивно утром пообщались — щиплет йодом

Я хлопнул дверью и ушел, забыв дома что-то.

Так и не понял что, сколько не ломал голову,

Спустя время мама согласилась принять в дом её.

Мне было года три наверное,

Когда пошли запросы мои первые.

Отец в две смены,

Работал на заводе.

Вышел в смену в выходной,

Чтобы купить машину в «детском мире» мне с пультом.

На велик скоростной он проработал две недели,

А на камелоты просто не хватило денег.

И он, чтобы не подводить меня, в долг друга

Попросил купить обувь эту в то утро

Я то ли этого не знал,

То ли знал, да только был, наверно, слишком мал.

Мне стыдно каждое мгновение за трудности

Что я учинял, но ошибки не сотру, прости.

Отец, мне было 19, сильно

Я болел и был к маме агрессивен.

Я тогда не вспомнил, а она не забывала

Впервые в жизни я ушел и не поцеловал её.

И я плачу, мама, я рыдаю

Как и ты рыдала в этот день на диване.

Я променял тебя на стерву, ты меня простишь,

Бог простит… но как простить мне себя, скажи?

Как смириться с совестью, что отрывает изнутри

Медленно, по кусочку, как себя простить?

Я был несправедлив к вам и я клянусь,

Не подведу вас никогда пока бьется пульс.

Ми в цьому світі, ніби туристи:

Як прилетіли — так і полетимо швидко.

Всім за своїми діяннями: хто яку тару,

Гріхів забере із собою замість засмаги.

Визнати помилки - краще пропустити в печінку,

Але, кажуть, якщо зізнатися, то в двічі легше.

Буде за них відповісти після перед Всевишнім,

А якщо скажеш вголос про це — то буде втричі.

Мамо…

Батько…

Під час люті, в морози, холоди

Коли все не так і невдачі по пятах.

Вам вдавалося зберегти сімейне тепло,

Батьків не обирають, але нам пощастило.

Мені було три роки напевно,

Коли запитали мої перші.

Я в цей час ходив ще пішки під стіл,

Але вже з пультом.

Хотів машинку отримати від вас замість тієї,

Що мені купили,

Ви на вихідних ще минулих,

На манежці я просив — ви не мешкали.

Наступного дня, поки я спав, непомітно

Тато підклав до мого ліжка мовчки пульт заповітний.

Мені сім — я безцільно,

кедами кручу педалі, а педалі — ланцюги.

Ганяю голубів на «Аїсті» поки не втомлюся,

Але не наздоганяю — мій птах — адже не мустанг.

І біля ставу падаючи на день по сто разів, зрозумів

Щоб їздити краще потрібний просто швидкісний мені.

Як зараз перед очима кадри, я в селі

тато з газелі вивантажує новий великий.

Мої ровесники згадають моду.

Кепка на бок, балахон, труби, камелоти

Під джинсами широкими тягало половину школи

Мені — 12, ну, а що я?

чимось гірше що?

Прошу батька, йому ніколи, він просить друга

Відвезти мене.

і ось він я: осінь, ранок

Іду в школу вчасно, зовсім без запізнень,

А на ногах блищать новенькі гриндери,

Мені 19 — я хворію сильно,

Закохався по вуха — хоч несіть на носилках.

Між мною і мамою ніби дощ заморозив, адже

Їй здається моя кохана просто гарною лялькою.

Ми агресивно вранці поспілкувалися щипле йодом

Я грюкнув дверима і пішов, забувши вдома щось.

Так і не зрозумів що, скільки не ламав голову,

Згодом мама погодилася прийняти в будинок її.

Мені було три роки напевно,

Коли запитали мої перші.

Батько у дві зміни,

Працював на заводі.

Вийшов у зміну у вихідний,

Щоб купити машину в «дитячому світі» мені з пультом.

На великий швидкісний він пропрацював два тижні,

А на камелоти просто не вистачило грошей.

І він, щоб не підводити мене, у борг друга

Попросив купити взуття це в того ранку

Я то ці цього не знав,

То ли знав, та тільки був, мабуть, занадто малий.

Мені соромно кожної миті за трудності

Що я вчиняв, але помилки не сотру, пробач.

Батько, мені було 19, сильно

Я хворів і був до мами агресивний.

Я тоді не згадав, а вона не забувала

Вперше в житті я пішов і не поцілував її.

І я плачу, мамо, я плачую

Як і ти ридала в цей день на дивані.

Я проміняв тебе на стерву, ти мене пробачиш,

Бог пробачить… але як пробачити мені себе, скажи?

Як змиритися з совістю, що відриває зсередини

Повільно, по шматочку, як пробачити?

Я був несправедливий до вас і клянуся,

Не підведу вас ніколи поки що б'ється пульс.