Когда поймёшь свои ошибки - Bahh Tee

Ты говорила, мы с тобою, будто бы, луна и солнце, суждено нам вечно озарять это

небо.

Это правдой оказалось, только я сияю ночью, а ты днем — не сиять нам никогда

вместе.

Я говорил «Эта любовь — как ураган», и уходя она оставила после себя только

руины.

Пути, что вместе мы с тобою проходили стали по отдельности для нас теперь не

проходимыми.

И столько слов сказано, столько минут прожито, и сердце отдано ей, ей,

только ей.

Той, которая обязана была беречь, а вместо этого разбила его на осколки мне.

Приму боль, приму вновь, но его.

Не собрать ни во сне, ни наяву

Да и не думай обо мне, уходи с улыбкой и не грусти, когда поймешь свои ошибки.

Каждый день — пытка, без твоей улыбки, мое сердце тобою на куски разбито.

Обведено мелом, белым полотенцем накрыто то, что было, не забыть мне

Встретится тебе однажды тот, кого снова ты не бросишь в пропасть, как того,

другого.

И стоя под венцом в этот день великий, не грусти, когда поймешь свои ошибки.

Каждый день — пытка, без твоей улыбки, мое сердце тобою на куски разбито.

Обведено мелом, белым полотенцем накрыто то, что было, не забыть мне

Встретится тебе однажды тот, кого снова ты не бросишь в пропасть, как того,

другого.

И стоя под венцом в этот день великий, не грусти, когда поймешь свои ошибки.

Ты говорила, что скорее небо и земля местами поменяются, чем мы с тобой

расстанемся,

Но ничего не поменялось, я и ты расстались, нет «Нас», а остальное все на своих

местах.

С полными слезами глазами ты уходя сказала мне, что не полюбишь никого кроме

меня,

Я искал это тепло, эту заботу, это счастье в чужих объятиях, но нету в них огня.

И столько слов сказано, столько минут прожито, и сердце отдано ей, ей,

только ей.

Той, которая обязана была беречь, а вместо этого разбила его на осколки мне.

Приму боль, приму вновь, но его.

Не собрать ни во сне, ни наяву.

Да и не думай обо мне, уходи с улыбкой и не грусти, когда поймешь свои ошибки.

Каждый день — пытка, без твоей улыбки, мое сердце тобою на куски разбито.

Обведено мелом, белым полотенцем накрыто то, что было, не забыть мне

Встретится тебе однажды тот, кого снова ты не бросишь в пропасть, как того,

другого.

И стоя под венцом в этот день великий, не грусти, когда поймешь свои ошибки.

Каждый день — пытка, без твоей улыбки, мое сердце тобою на куски разбито.

Обведено мелом, белым полотенцем накрыто то, что было, не забыть мне

Встретится тебе однажды тот, кого снова ты не бросишь в пропасть, как того,

другого.

И стоя под венцом в этот день великий, не грусти, когда поймешь свои ошибки.

Ти говорила, ми з тобою, ніби би, місяць і сонце, судилося нам вічно осяяти це

небо.

Це правдою виявилося, тільки я сяю вночі, а ти днем — не сяяти нам ніколи

разом.

Я говорив «Це кохання — як ураган», і¦ідучи вона залишила по собі тільки

руїни.

Шляхи, що разом ми з тобою проходили стали за окремістю для нас тепер не

прохідними.

І стільки слів сказано, стільки хвилин прожито, і серце віддано їй, їй,

тільки їй.

Тієї, яка повинна була берегти, а замість цього розбила його на осколки мені.

Прийму біль, прийму знову, але його.

Не зібрати ні у сні, ні на яві.

Так і не думай про мене, йди з посмішкою і не сум, коли зрозумієш свої помилки.

Щодня — катування, без твоєї посмішки, моє серце тобою на шматки розбите.

Обведено крейдою, білим рушником накрито те, що було, не забути мені

Зустрінеться тобі одного разу той, кого знову ти не кинеш у прірву, як того,

іншого.

І стоячи під вінцем у цей день великий, не сум, коли зрозумієш свої помилки.

Щодня — катування, без твоєї посмішки, моє серце тобою на шматки розбите.

Обведено крейдою, білим рушником накрито те, що було, не забути мені

Зустрінеться тобі одного разу той, кого знову ти не кинеш у прірву, як того,

іншого.

І стоячи під вінцем у цей день великий, не сум, коли зрозумієш свої помилки.

Ти говорила, що швидше небо і земля місцями поміняються, ніж ми з тобою

розлучимося,

Але нічого не змінилося, я і ти розлучилися, немає «Нас», а інше все на своїх

місцях.

З повними сльозами очима ти ідучи сказала мені, що не полюбиш нікого крім

мене,

Я шукав це тепло, цю турботу, це щастя в чужих обіймах, але немає в них вогню.

І стільки слів сказано, стільки хвилин прожито, і серце віддано їй, їй,

тільки їй.

Тієї, яка повинна була берегти, а замість цього розбила його на осколки мені.

Прийму біль, прийму знову, але його.

Не зібрати ні у сні, ні наяву.

Так і не думай про мене, йди з посмішкою і не сум, коли зрозумієш свої помилки.

Щодня — катування, без твоєї посмішки, моє серце тобою на шматки розбите.

Обведено крейдою, білим рушником накрито те, що було, не забути мені

Зустрінеться тобі одного разу той, кого знову ти не кинеш у прірву, як того,

іншого.

І стоячи під вінцем у цей день великий, не сум, коли зрозумієш свої помилки.

Щодня — катування, без твоєї посмішки, моє серце тобою на шматки розбите.

Обведено крейдою, білим рушником накрито те, що було, не забути мені

Зустрінеться тобі одного разу той, кого знову ти не кинеш у прірву, як того,

іншого.

І стоячи під вінцем у цей день великий, не сум, коли зрозумієш свої помилки.