Гастрольная - Bahh Tee

Уже прощаемся так легко мы.

В моем мире слетать в Сибирь, как в продуктовый

Сходить за чаем или хлебом, но к обеду я — не вернусь

Стук вагонов, в окна ветер.

Качаюсь в аэро-экспрессе,

За ужинным столом семейным пустует место.

Когда едешь — СМС-ни, когда еду — СМС-ну.

Место встречи изменить нельзя,

Пересекаемся в аэропортах с друзьями.

И знаете, в глазах каждого немного грусти —

И все ждут выхода на сцену — там отпустит.

И, если знаю я что-то, что другим неведомо —

Так это каждую лазейку в Домодедово.

А остальное на ладони — секретов нету.

Тут нас ожидают за кулисами те же проблемы.

— Добрый день.

Добро пожаловать на борт!

— А, привет.

Я уже давно знаком со стюардессами,

Но не со всеми, а часто летаем их рейсом.

Они в курсе — я не ем конфеты,

Прессу читаю редко, и уже в курсе —

Если вдруг усну, то будить меня не нужно.

Поем, как проснусь.

Кач в уши.

Трап, суша.

Нас встречают, в ресторан покушать.

Садись сюда, нет, туда, нет, вот там.

Лучше открой окно, нет, закрой —

Ведь тут так душно.

Все суетятся что-то, бегают,

А я смотрю них и думаю: «Вот мне бы так…»

Они живут в своем городе,

И до дома при желании могут даже дойти пешком.

«Ну, как тебе наша столица?»

Республики такой-то Федерации Российской.

Я столько городов объездил на самом деле,

Но рассказать смогу разве что про отели.

Сравниваю города по красоте магнитиков.

Кстати, задумываюсь о втором холодильнике.

А девушки у вас красивые…

Хотя и где там сыщешь некрасивых-то в России?

Перед выходом на сцену, я спокоен до последнего.

Почти сирены начнут выть внутри,

Как меня объявят сразу —

Меня вынесет туда на волне экстаза.

Я клянусь, ни разу не было такого,

Чтобы я не задрожал, не волновался, как ребенок.

И если что-то держит тут, то только это.

Не будет этой дрожи — не станет и концертов.

Вас тут сотни или тысячи,

И я бы пел вам до утра не уставая,

Лишь бы в отеле не оказаться через два часа после концерта —

О том, как тяжело все это — поймут свои лишь,

Кто в этой каше с остальными заварились.

Аэро-экспресс, домой дорога,

Мама встретит у порога.

Обнимаемся, здороваемся — мы теплее, чем прощаемся.

«И слава Богу, что доехал…» —

Подумает внутри каждый, но не скажет об этом вслух.

Даже подумать страшно, что мог бы я и не вернуться,

Что завтра дальше надо держать путь, а куда — неважно.

Работа есть такая: вся жизнь — путь домой,

Когда своя постель кажется тебе чужой.

Вже прощаємось так легко ми.

У моєму світі злітати в Сибір, як у продуктовий

Сходити за чаєм чи хлібом, але до обіду я — не повернуся

Стук вагонів, у вікна вітер.

Качаюсь в аеро-експресі,

За вечернім сімейним столом порожнє місце.

Коли їдеш - СМС-ні, коли їду - СМС-ну.

Місце зустрічі змінити не можна,

Перетинаємось в аеропортах із друзями.

І знаєте, в очах кожного трохи суму —

І всі чекають виходу на сцену — там відпустить.

І, якщо знаю я щось, що іншим невідомо.

Так це кожну лазівку в Домодєдово.

А решта на долоні — секретів нема.

Тут нас чекають за кулісами ті проблеми.

- Добрий день.

Ласкаво просимо на борт!

—А, привіт.

Я вже давно знайомий зі стюардесами,

Але не з усіма, а часто літаємо їх рейсом.

Вони в курсі — я не єм цукерки,

Пресу читаю рідко, і вже в курсі

Якщо раптом засну, то будити мене не потрібно.

Співаємо, як прокинусь.

Кач у вуха.

Трап, суша.

Нас зустрічають, у ресторан поїсти.

Сідай сюди, ні, туди, ні, ось там.

Краще відчини вікно, ні, закрий—

Адже тут так душно.

Усі метушаться щось, бігають,

А я дивлюся їх і думаю: «От мені би так...»

Вони живуть у своєму місті,

І додому за бажання можуть навіть дійти пішки.

"Ну, як тобі наша столиця?"

Республіки такої-то Федерації Російської.

Я стільки міст об'їздив насправді,

Але розповісти зможу хіба що про готелі.

Порівнюю міста за красою магнітиків.

До речі, замислююся про другий холодильник.

А дівчата у вас гарні…

Хоча і де там знайдеш некрасивих-то в Росії?

Перед виходом на сцену, я спокійний до останнього.

Майже сирени почнуть вити всередині,

Як мене оголосять одразу —

Мене винесе туди на хвилі екстазу.

Я клянусь, жодного разу не було такого,

Щоб я не затремтів, не хвилювався, як дитина.

І якщо щось тримає тут, то тільки це.

Не буде цього тремтіння — не стане і концертів.

Вас тут сотні чи тисячі,

І я би співав вам до ранку не втомлюючись,

Лише би в готелі не виявитися через дві години після концерту —

Про тому, як важко все це — зрозуміють свої лише,

Хто в цій каші з іншими заварилися.

Аеро-експрес, додому дорога,

Мама зустріне біля порога.

Обіймаємось, вітаємося — ми тепліше, ніж прощаємось.

«І слава Богу, що доїхав...» —

Подумає всередині кожен, але не скаже про це вголос.

Навіть подумати страшно, що міг би я і не повернутися,

Що завтра далі треба тримати шлях, а куди — неважливо.

Робота є така: все життя - шлях додому,

Коли своє ліжко здається тобі чужим.