Куражи - Артём Татищевский

Я помню эти имена,

Эти моменты жизненные.

С посаженным голосом.

На низкой посадке.

Времени много, чтобы найти ту самую,

Послать нах*й рэп и друзей,

И под ее каблуком быть пай-мальчиком.

Вначале показаться плюшевым зайчиком.

Пообещать создать розовый мир для нее

И ее обычненьких папочки с мамочкой.

Но я не такой, не слишком наивный,

Да и вижу в тебе просто дуру,

Петляющую по аренам и пирамидам.

И больше всего на свете

В таких, как ты ненавижу блезирнечество.

Я заморачиваюсь попусту,

Депрессуху сбиваю то феном, то шмалью.

Прошлое жаль мне, жизнь — шалава.

Рад, что ушла.

Помню: ты когда-то ко мне вся пизд*тая шла, прям как в песне.

И мы трах*лись после Москвы у меня на хате, и было бы все в поряде,

Если б не твой поганый характер.

Я съеб*лся к Никольской, с тобой закусившись.

В кинотеатре закуролесил с ней.

Но все равно вернулся к тебе по глупости.

На отходах позвонил от Артура

И после этого мы еще месяц где-то еб*ли голову друг другу.

Потом я послал тебя нах*й, ты плакала.

Я начал гудеть на трубу Катюхе.

Я на месяц в депрессухе.

Как долбо*б за ней бегал, наизусть знал ее номер.

Опять два билета в кино, но понимаю, что она не мое.

Я пришел домой и удалил ее из контакта,

Забил х*й на этот соблазн.

Все это просто игра на спор — прекрасная.

Было 6 октября 2007 с шутками Светы.

Я верил в любовь, эта память осталась чиста.

Но с ней другой мои мечты не должны волновать никого,

Моя любовь к одной.

И пока ее нет, здесь перепих играет роль.

Не ищите себя в моих треках, это банальная лирика.

На сотню процентов, кто-то скажет: ху*та.

Здесь больше нет ни тебя, ни меня, осталась лишь пустота.

И песня о Ромео и Джульетте не цепляет так,

Как цепляют спиды разнюханные мною с биби.

Я пам'ятаю ці імена,

Ці життєві моменти.

З посадженим голосом.

На низькій посадці.

Часу багато, щоб знайти ту саму,

Надіслати нах*й реп і друзів,

І під її каблуком бути пай-хлопчиком.

Спочатку здатися плюшевим зайчиком.

Пообіцяти створити рожевий світ для неї

І Ї звичайненькі папочки з мамочкою.

Але я не такий, не занадто наївний,

Так і бачу в тебе просто дурницю,

Петляючу по аренах та пірамідах.

І найбільше на світі

У таких, як ти ненавиджу блезирництво.

Я заморочуюсь даремно,

Депресуху збиваю то феном, то шмалью.

Минуле шкода мені, життя - шалава.

Радий, що пішла.

Пам'ятаю: ти колись до мене вся пізна йшла, прям як у пісні.

І ми трах*лися після Москви у мені на хаті, і було би все в поряді,

Якщо б не твій поганий характер.

Я з'єб*вся до Нікольської, з тобою закусившись.

У кінотеатрі закуролесив з нею.

Але все одно повернувся до тебе по дурниці.

На відходах зателефонував від Артура

І після цього ми ще місяць десь еб*ли голову один одному.

Потім я послав тебе нах*й, ти плакала.

Я почав гудіти на трубі Катюхи.

Я на місяць у депресусі.

Як долбо*б за неї бігав, напам'ять знав її номер.

Знову два квитки в Кіно, але розумію, що вона не моє.

Я прийшов додому і видалив її з контакту,

Забив х*й на цю спокусу.

Все це просто гра на спор - прекрасна.

Було 6 жовтня 2007 з жартами Світли.

Я вірив у любов, ця пам'ять залишилася чистою.

Але з іншої мої мрії не повинні хвилювати нікого,

Моє кохання до однієї.

І поки її немає, тут перепих грає роль.

Не шукайте себе в моїх треках, це банальна лірика.

На сотню відсотків хтось скаже: ху*та.

Тут більше немає ні тебе, ні мене, залишилася лише порожнеча.

І пісня про Ромео і Джульєтте не чіпляє так,

Як чіпляють спіди рознюхані мною з бібі.