До дрожи весёлое... - Артём Татищевский

Я тебя люблю.

Ты мой.

И я тебя люблю.

Спокойной ночи, кисочки.

Спокойной ночи.

По окончанию весны всё заржавело внутри,

Не знаю, но зачем ты боль причиняешь, прекрасно.

Я выживал, умирал не раз.

Я обещаю…

Пройти мне дай, я тебе говорю.

Слушай, я не собираюсь с тобой ничего сейчас выяснять,

Тебе сказал, просто пройти мне дай, я хочу уйти.

Просто пройти мне дай.

Ты че, не понимаешь что ли меня, или че?

Да ладно.

Я тебя люблю.

Да мне пох*й на тебя вообще, понятно?

Поверь мне, мне важнее любой войны покой

И чьё-то тело в постели с целью совокупления.

Я чувствую тепло лишь от любимых родных,

Их заботы и веру в меня, тишину моего внутреннего мира.

Тонкий запах самки чувствует пришедшее новое,

После двенадцати обратившись также в отдалённое.

Если я кончился, как личность в твоих глазах,

Если оставил впечатления прямо не ахти,

Не вникай же в мой личный невыносимый ад,

Не сказав ни слова, просто уходи.

Ты ж по жизни могла позабыть и стерпеть,

Но пришлось лишь винить меня, царапать,

Реветь, там, уйти и достаться другому.

Блин, всё правильно, не нужно никаких прощений.

Тупой иглой щеголял по побелке.

Горели надежды мои.

Снег сыпался сверху.

Знаешь, по юности жизни удары сломили,

Загнали шанс как пыль к тротуару.

А сейчас, от тебя только боль, и мной сушены дары,

Отдаляющиеся под тускло светящие фары.

Я забыл всё плохое.

Мне хорошо.

Этот выбор царапает кожу острым осколком.

Осмыслить способен, рвёт настоящее на клочки.

Я словно словом и после поставлена точка.

Бьюсь ради какой-то тупой безысходности, падкости.

Куча гадостей на дне бассейна желаний.

Зачем же внушаешь ты на ухо сладостным бредом

О том, что мы живы?

Я тебе люблю.

Ведь надо всё сделать правильно, не огорчить никого.

Я вынужден закрыться от всех.

Точка.

Я тебе люблю.

Ти мій.

І я тебе люблю.

На добраніч, кисочки.

Добраніч.

По закінченні весни все заржавіло всередині,

Не знаю, але навіщо ти болю завдаєш, чудово.

Я виживав, помирав не раз.

Я обіцяю…

Пройти мені дай, я тобі говорю.

Слухай, я не збираюся з тобою нічого зараз з'ясовувати,

Тобі сказав, просто пройти мені дай, я хочу піти.

Просто мені пройти.

Ти, че, не розумієш що мене, чи че?

Так, добре.

Я тебе люблю.

Так мені пох*й на тебе взагалі, зрозуміло?

Повір мені, мені важливіше за будь-яку війну спокій

І чиє тіло в ліжку з метою злягання.

Я відчуваю тепло лише від улюблених рідних,

Їхні турботи і віру в мене, тишу мого внутрішнього світу.

Тонкий запах самки відчуває нове,

Після дванадцяти звернувшись також у віддалене.

Якщо я скінчився, як особистість у твоїх очах,

Якщо залишив враження прямо не хті,

Не вникай у моє особисте нестерпне пекло,

Не сказавши жодного слова, просто йди.

Ти ж за життя могла забути і стерпіти,

Але довелося лише звинувачувати мене, дряпати,

Ревіти, там, піти і дістатись іншому.

Блін, все правильно, не потрібно ніяких пробачень.

Тупою голкою хизувався по білку.

Горіли мої надії.

Сніг сипався зверху.

Знаєш, по юності життя удари зламали,

Загнали шанс як пил до тротуару.

А зараз, від тебе тільки біль,і мною сушені дари,

Віддалені під тьмяно світячі фари.

Я забув все погане.

Мені добре.

Цей вибір дряпає шкіру гострим осколком.

Осмислити здатний, рве справжнє на клаптики.

Я немов словом і після поставлено крапку.

Б'юся заради якоїсь тупої безвиході, ласки.

Купа гидоти на дні басейну бажань.

Навіщо ж вселяєш ти на вухо солодким маренням

Про те, що ми живі?

Я тебе люблю.

Адже треба все зробити правильно, не засмутити нікого.

Я змушений закритися від усіх.

Крапка.