Провинция спит - Артём Татищевский, Dem prod.

Пока мой город спит, я диалог веду сам с собой за жизнь.

Вряд ли поймёшь меня, ты вникай в куплет под бит.

Люди вон там пытаются всё найти алгоритмы.

Как тут не прогнуться под обыденный будничный ритм?

Мы разучились любить, ценить то, что нам дорого.

Вдыхаешь каждый день ты запах заводского города.

Всё ожидаешь лучший день, время.

Но это replay и бремя поедает тебя незаметно.

Людская бездна.

Цинизм давит.

Мы взяли за правило.

Тут каждый выживает сам, а кто слабее — схавает.

Разбитая любовь и боль, ненависть.

Я благодарен маме, что уберегла от падения в бездну.

Но, разделяет также только один шаг.

И пока не собираюсь я поднимать белый флаг.

Когда-нибудь время потушит огонёк внутри.

А пока взгляд, полный надежды уткну в небеса.

И пока что провинция спит, делю на брюхе Гарик.

Тимоха мясо жарит.

Район окутал туман.

Середина весны, открыты окна.

В квартиру холодным потоком лесная сырость.

Простая искренность это то, что не чуждо нам.

Всякий хлам из головы, пустил рутиль, начитан умными книгами.

Вместе с тем мы уничтожим бликами.

Размышляю.

Трафик авто по нулям.

Встречаем закат.

Из колонок вещает музыка прошлого.

Нет уж никого, кто был мне должен, кому я должен.

Время ставит на свои места всё.

Всё как в романах …

Распакуешься до самой мелочи.

Спасибо всем моим трудностям, что придали уверенности.

Во имя здравомыслия, бесконечности.

Поки моє місто спить, я діалог веду сам із собою за життя.

Навряд чи зрозумієш мене, ти вникай у куплет під біт.

Люди там намагаються все знайти алгоритми.

Як тут не прогнутися під звичайний буденний ритм?

Ми розучилися любити, цінувати те, що нам дорого.

Вдихаєш щодня ти запах заводського міста.

Все чекаєш найкращий день, час.

Але це replay і тягар поїдає тебе непомітно.

Людська безодня.

Цинізм тисне.

Ми взяли за правило.

Тут кожен виживає сам, а хто слабший — сховає.

Розбите кохання і біль, ненависть.

Я вдячний мамі, що вберегла від падіння в безодню.

Але поділяє також лише один крок.

І поки не збираюся я піднімати білий прапор.

Колись час загасить вогник усередині.

А поки погляд, повний надії уткну в небеса.

І поки провінція спить, поділяю на череві Гарік.

Тимоха м'ясо смажить.

Район огорнув туман.

Середина весни, відчинені вікна.

У квартиру холодним потоком лісова вогкість.

Проста щирість це те, що не чуже нам.

Кожен мотлох із голови пустив рутиль, начитаний розумними книгами.

Разом з тим ми знищимо відблиски.

Розмірковую.

Трафік авто по нулях.

Зустрічаємо захід сонця.

З колонок мовить музика минулого.

Немає вже нікого, хто був мені винен, кому я повинен.

Час ставить на свої місця все.

Все як у романах…

Розпакуєшся до най дрібниці.

Дякуємо всім моїм труднощам, що додали впевненості.

В ім'я розсудливості, нескінченності.