В ладонях богов - Аркона

Отрекусь от чужого забытого мира

Удаляясь в беспечную пустошь веков

Обреченная и позабытая

Я лечу, утопая в ладонях богов

Руки расправив

Дотянувшись до неба

В отчий дом тишины

Тронув дланями звездную пыль

Я лечу в никуда

В белой балчине крылья раскинув

Во дворец облаков, на вершину горы

Велика небесна гладь обетованна

Бирюзовой каймой меня овивая

Перламутровый свет беспощадно в обитель взывает

Я кричу в никуда

Свод небес обнимая

Свободы грез

Искушение

Тонувших в белой простыне

Глади белой пустыни

Здесь зачата обитель моя

Без суеты оков

Здесь мой Храм свою душу храня

Шьет преданье веков

Дом тишины

Благо несет для души моей

Не боясь высоты

Я гуляю по краю холмов

В томном свете Луны

В безысходном плену эйфории

Мои мысли полны лишь забвеньем

В ладонях богов.

Зречуся від чужого забутого світу

Віддаляючись у безтурботну пустку століть

Приречена та забута

Я лікую, потопаючи в долонях богів

Руки розправивши

Дотягнувшись до неба

В отчий будинок тиші

Торкнувши долонями зоряний пил

Я лечу в нікуди

У білій балчині крила розкинувши

У палац хмар, на вершину гори

Велика небесна гладь обітована

Бірюзовою облямівкою мене овиваючи

Перламутрове світло нещадно в обитель волає

Я кричу в нікуди

Звід небес обіймаючи

Свободи мрій

Спокуса

Ті, що тонули в білому простирадлі

Прасуй білої пустелі

Тут зачата моя обитель

Без суєти кайданів

Тут мій Храм свою душу зберігаючи

Шиє переказ віків

Дім тиші

Благо несе для душі моєї

Не боячись висоти

Я гуляю краєм пагорбів

У важкому світлі Місяця

У безвихідному полоні ейфорії

Мої думки сповнені лише забуттям

У долонях богів.