Одна - Аркона

Дым окрутит власом

Длань ярого огня

Боль воздымится гласом:

«Небо, возьми меня!»

Я отдам слепую душу

Сгорю до тла

В вечных цепях удушья

Cнова вернусь сюда

Ой, да не спится

Мне, да темной ночкой

Да, не развеет ветер боль о родном

Птицей подняться ввысь, ой — де там остаться

Да не достать до неба одним крылом

Та боль сжирает душу

Мой мир разрушен,

Но я же здесь

Под взором алчных лиц

Чужих корней

Я лягу ниц на Землю-Мать

И мне не встать с нее

Не встать!

Теперь не встать!

Одна средь блеклых ликов

В миру чужих теней

Снова брожу по свету

Да скрываясь от людей

Тайну свою открою

Предков завет храня

Может чрез столетья

Род мой найдет меня

Как я за коло-времечком убегаю

Убегаю, да Явь за собой зову,

Но молвит гласом Явь-де:

«Я умираю с чуждой душой

Да во родном во краю»

Умираю, убегаю

Мой род уснул в забвении

Я стала звеньем

Мирской цепи

Что скована из чуждых мне идей

Лживых речей

Хочу бежать отсюда вон

Подальше от людей

Бежать!

Одна средь блеклых ликов

В миру чужих теней

Снова брожу по свету

Скрываясь от людей

Тайну свою открою

Что предками дана

Может чрез столетья

Буду я не одна!

Стоять у пепла

Мертвого огня

Родны боги, где вы?

Небо!

услышь меня!

Я отдам слепую душу

Сгорю до тла

В вечных цепях удушья

Снова вернусь сюда

Дим обкрутить власом

Довжина затятого вогню

Біль підніметься голосом:

"Небо, візьми мене!"

Я віддам сліпу душу

Згорю до тла

У вічних ланцюгах ядухи

Знову повернусь сюди

Ой, так не спиться

Мені, так темною вночі

Так, не розвіє вітер біль про рідне

Птахом піднятися вгору, ой—де там залишитися

Так не дістати до неба одним крилом

Та біль зжирає душу

Мій світ зруйнований,

Але я ж тут

Під поглядом жадібних осіб

Чужого коріння

Я ляжу ниць на Землю-Мати

І мені не встати з не

Не встати!

Тепер не встати!

Одна серед блискучих ликів

У світі чужих тіней

Знову блукаю по світлу

Так ховаючись від людей

Таємницю свою відкрию

Предків заповіт зберігаючи

Може через століття

Рід мій знайде мене

Як я за коло-временем тікаю

Втікаю, так Яв за собою поклику,

Але мовить голосом Яв-де:

«Я вмираю з чужою душею

Так у рідному краю »

Вмираю, тікаю

Мій рід заснув у забутті

Я стала ланкою

Мирського ланцюга

Що скута з чужих мені ідей

Брехливих промов

Хочу тікати звідси геть

Далі від людей

Бігти!

Одна серед блискучих ликів

У світі чужих тіней

Знову блукаю по світлу

Переховуючись від людей

Таємницю свою відкрию

Що предками дана

Може через століття

Буду я не одна!

Стояти біля попелу

Мертвого вогню

Рідні боги, де ви?

Небо!

Почуй мене!

Я віддам сліпу душу

Згорю до тла

У вічних ланцюгах ядухи

Знову повернусь сюди