Целуя жизнь - Аркона

Целуя жизнь

Тонув в объятьях ветра

Слепой не видит пустоту

В пучине света

В россыпи грез

Утопающих в пасти зверя

Не ведан путь

В немую тьму за замкнутой дверью

Силуэты душ лишь ползут через глушь

Хладно тронет уста поцелуй старой девы

Улетая в бесконечную высь

В глубине утопая

В пляске вечного сна

Застывая

Разлученный с землей

Обрученный с невестою — тьмой

В черной шали ее засыпая

Средь блуждающих душ

Ты узнаешь себя

Оттолкнувшись от тверди

Убежишь, улетишь в никуда наяву

Средь холодных огней

Пав в объятия смерти

Танец на костях

В суете маскарада

Маску бытия

Жизнь и смерть держат рядом

В сомкнутых руках

Седовласый шаман

Чертит путь новорожденных душ

Вечно мертвых костей сколом

Жнец не дремлет

Пожиная созревшую рожь

Очертивши серпом коло

Свет и тьма сотрут главу

Когда забвенья жрец откроет свой чертог

Страж миров, седой творец

Расправит длань на перепутье двух дорог

Вечность дарит смерть

Возрождение чрез вихрей круговерть

Горести боль — наш безудержный страх

Ведь не плачет палач о наших костях

Черное платье, белое платье

Кружатся из года в год

То две сестры, повинуясь усладе

Древний ведут хоровод

Вечностью родны сестры вселенной

Ранящий души их глас

Словно наполненный смехом надменным

Он пронесется сквозь нас

Ясное Солнце — белое платье, черное — лико Луны

Небо с землею над их главами

Колом объединены

Над мирозданьем верша равновесие

В мире, где множество нас

Рука об руку, сестры вселенной

Кружат обрядовый пляс

Мара, соблазняя предсмертную стать

Обнажает пред жертвой свой стан, во чрево свое забирая

То великая суть: ожидая ложе предсмертное

В подсознании слышишь ты плач

Вновь рожденной души

Ведь рождение есть смерть, а смерть есть рождение

В вечном омуте времени, пелене суеты

В маскараде жизни смерти искушение

Коловращение

Оглушающим эхом

Отзывается хохот сестер

В череде бытия

Сменяя веху

Суетный взор

Озаряя покосы

Жаждет семя пустить

Лишь доколе земля не остыла

Времени мор

Смерти сточены косы

Голодны же погосты

В предвкушении сытого пира

Свет и тьма сольются вновь

Когда забвенья жрец исполнит свой зарок

Страж миров, седой творец

Прядет златую нить по колее дорог

Выжидая срок

Целуя жизнь

В пляске вечного сна утопая

Погружаясь во тьму

В белой шали ее засыпая

Средь холодных огней

Оттолкнувшись от тверди

Целуешь жизнь устами смерти

Целуешь жизнь устами смерти.

Целуя жизнь….

Черное платье, белое платье

Кружатся из года в год

То две сестры, повинуясь усладе

Древний ведут хоровод.

Вечностью родны сестры вселенной

Ранящий души их глас

Словно наполненный смехом надменным

Он пронесется сквозь нас

Ясное Солнце — белое платье, черное — лико Луны.

Небо с землею над их главами

Колом объединены

Над мирозданьем верша равновесие

В мире, где множество нас

Рука об руку, сестры вселенной

Кружат обрядовый пляс.

Цілуючи життя

Тонувши в обіймах вітру

Сліпий не бачить порожнечу

У безодні світла

У розсипи мрій

Потопаючих у пащі звіра

Не віданий шлях

У німу темряву за замкненими дверима

Силуети душ лише повзуть через глуш.

Холодно торкне вуста поцілунок старої діви

Відлітаючи в нескінченну вись

У глибині потопаючи

У танці вічного сну

Застигаючи

Розлучений із землею

Заручений із нареченою - пітьмою

У чорній шалі її засинаючи

Серед блукаючих душ

Ти впізнаєш себе

Відштовхнувшись від тверді

Втечеш, відлетиш у нікуди наяву

Серед холодних вогнів

Пав в обійми смерті

Танець на кістках

У метушні маскараду

Маску буття

Життя та смерть тримають поруч

У зімкнутих руках

Сивий шаман

Чортить шлях новонароджених душ

Вічно мертвих кісток сколом

Жнець не спить

Пожинаючи дозріле жито

Окресливши серпом коло

Світло і пітьма зітруть главу

Коли забуття жрець відкриє свій палац

Страж світів, сивий творець

Розправить руку на роздоріжжі двох доріг

Вічність дарує смерть

Відродження через вихорів круговерті

Горе біль — наш нестримний страх

Адже не плаче кат про наші кістки

Чорна сукня, біла сукня

Кружляють з року в рік

То дві сестри, підкоряючись насолоді

Стародавній ведуть хоровод

Вічності рідні сестри всесвіту

Який ранить душі їх голос

Немов наповнений сміхом гордовитим

Він пронесеться крізь нас

Ясне Сонце - біла сукня, чорна - лико Місяця

Небо із землею над їхніми главами

Колом об'єднані

Над світобудовою верша рівновага

У світі, де безліч нас

Рука об руку, сестри всесвіту

Кружлять обрядовий танець

Мара, спокушаючи передсмертну стати

Оголює перед жертвою свій табір, у лоно своє забираючи

То велика суть: чекаючи передсмертне ложе

У підсвідомості чуєш ти плач

Знов народженої душі

Адже народження є смерть, а смерть є народженням

У вічному вирі часу, пелені суєти

У маскараді життя смерті спокуса

Ковротіння

Оглушальною луною

Відзивається регіт сестер

У черзі буття

Змінюючи віху

Суєтний погляд

Осяяючи косовиці

Бажає насіння пустити

Лише доки земля не охолола

Часу мор

Смерті сточені коси

Голодні ж цвинтарі

У передчутті ситого бенкету

Світло і пітьма зіллються знову

Коли забуття жрець виконає свій зарок

Страж світів, сивий творець

Пряде золоту нитку по колії доріг

Чекаючи термін

Цілуючи життя

У танці вічного сну потопаючи

Занурюючись у пітьму

У білій шалі її засинаючи

Серед холодних вогнів

Відштовхнувшись від тверді

Цілуєш життя вустами смерті

Цілуєш життя вустами смерті.

Цілуючи життя….

Чорна сукня, біла сукня

Кружляють з року в рік

То дві сестри, підкоряючись насолоді

Стародавній ведуть хоровод.

Вічності рідні сестри всесвіту

Який ранить душі їх голос

Немов наповнений сміхом гордовитим

Він пронесеться крізь нас

Ясне Сонце — біла сукня, чорна — лице Місяця.

Небо із землею над їхніми главами

Колом об'єднані

Над світобудовою верша рівновага

У світі, де безліч нас

Рука об руку, сестри всесвіту

Кружлять обрядовий танець.