В иллюзиях - Арда

Небом связаны, это больше чем плен,

Только бескрайние пути.

Одиноки в них и оставлены

Падать наверх…

Не достать до дна, не коснуться рукой

Солнца замёрзших высот.

Оступиться вниз, обернуться

Чужою судьбой…

Словно в иллюзиях сходятся линии

Сны и реальность навеки сплелись…

Но есть ещё огонь, тлеющий во мне,

призванный хранить сознание.

в нём догореть дано, болью в тишине

разум не разбить на части.

Белым пламенем, открывая глаза,

Ярче, чем звёзды гореть.

Отпустить себя, и над морем

Развеяться в прах.

Словно в иллюзиях сходятся линии…

Сны и реальность навеки сплелись…

Но есть ещё огонь, тлеющий во мне,

призванный хранить сознание.

в нём догореть дано, болью в тишине

разум не разбить на части.

Видишь, небо горит — светает.

Стой, пусть время тебя не ждёт.

Кто не видел рассвет, не знает.

Тот, кто слышал слова, поймёт…

Верить, это рукой коснуться,

Когда захочешь взять, и всё что ушло, забыть…

Засыпать, чтобы не проснуться.

И даже в лицах узнавать то, что не простить…

Небом пов'язані, це більше, ніж полон,

Тільки безкраї шляхи.

Одинокі в них і залишені

Падати нагору…

Не дістати до дна, не торкнутися рукою

Сонця замерзлих висот.

Оступитися вниз, обернутися

Чужою долею…

Наче в ілюзіях сходяться лінії

Сни і реальність навіки сплелися…

Але є ще вогонь, що тліє у мені,

покликаний зберігати свідомість.

у ньому догоріти дано, болем у тиші

розум не розбити на частині.

Білим полум'ям, відкриваючи очі,

Яскравіше, ніж зірки горіти.

Відпустити себе, і над морем

Розвіятися в прах.

Наче в ілюзіях сходяться лінії.

Сни і реальність навіки сплелися…

Але є ще вогонь, що тліє у мені,

покликаний зберігати свідомість.

у ньому догоріти дано, болем у тиші

розум не розбити на частині.

Бачиш, небо горить — світає.

Стій, хай час тебе не чекає.

Хто не бачив світанку, не знає.

Той, хто чув слова, зрозуміє.

Вірити, це рукою торкнутися,

Коли захочеш взяти, і все що пішло, забути…

Засипати, щоб не прокинутися.

І навіть у особах дізнаватися те, що не пробачити…