Вдаль - Арда

Я один… небо плачет и зовет.

Нету сил пройти

Той тропой сгоревших звезд

И отдаться пустоте…

Чьи-то лица вокруг,

В них не нужно умирать.

Ты так близко, но круг

Невозможно разорвать,

Во тьме нет больше меня…

Вдаль, вдаль улетай

В тот далекий край

Где душа свободна…

Знай, что там слова чисты,

Прозрачны, и не сможешь ты Сказать, в них прав я, или нет,

И пусть никто не даст ответа.

Возьми меня, и улетим

На крыльях призрачной мечты…

Тобой я жил, и умирал…

Сон — это плен твоих глаз…

Я один... небо плаче і кличе.

Нема сил пройти

Тієї стежкою згорілих зірок

І віддатися порожнечі...

Чиїсь обличчя навколо,

У них не потрібно вмирати.

Ти так близько, але круг

Неможливо розірвати,

В темряві немає більше мене...

Вдалину, вдалину відлітай

Той далекий край

Де душа вільна?

Знай, що там слова чисті,

Прозорі, і не зможеш ти сказати, в них прав я, чи ні,

І нехай ніхто не дасть відповіді.

Візьми мене, і відлетимо

На крилах примарної мрії…

Тобою я жив, і помирав...

Сон — це полон твоїх очей…