Мрак - Арда

Род, я сын Твой,

Может я слепой, но вижу слишком хорошо.

Я — вот лик мой, волк — мой лик второй,

Я демон из глуши лесной.

Может быть, не там я искал,

И что-то не так, словно потерял

Слов дар, сон и покой,

Я спорил с самой судьбой…

Вирий видел я,

Велес ждал меня,

Перуну клялся и мечу.

Там, где нет дня,

В царстве огня сам задул свою свечу.

Книга Судеб — Ты мне больше не страшна!

Мой последний бой…

Буду рабом, буду слугой,

Буду бежать вдаль за тобой…

Пей мою кровь — это не яд,

Звери не знают дороги назад.

Вот и ответ, сломлен хребет,

Но мне не познать серый рассвет,

Выпадет снег в чаще лесной,

Только в душе жалобный вой…

Книга Судеб — Ты мне больше не страшна!

Мой последний бой…

Буду рабом, буду слугой,

Буду бежать вдаль за тобой…

Пей мою кровь — это не яд,

Звери не знают дороги назад.

Вот и ответ, сломлен хребет,

Но мне не познать серый рассвет,

Выпадет снег в чаще лесной,

Только в душе жалобный вой…

Рід, я син Твій,

Може я сліпий, але бачу занадто добре.

Я — ось лик мій, вовк — мій лик другий,

Я демон із глушині лісової.

Може, не там я шукав,

І щось не так, ніби втратив

Слів дар, сон і спокій,

Я сперечався з долею…

Вірій бачив я,

Велес чекав на мене,

Перуну клявся і мечу.

Там де немає дня,

У царстві вогню сам задув свою свічку.

Книга Судеб— Ти мені більше не страшна!

Мій останній бій…

Буду рабом, буду слугою,

Тікатиму в далечінь за тобою...

Пий мою кров - це не отрута,

Звірі не знають дороги назад.

Ось і відповідь, зламаний хребет,

Але мені не пізнати сірий світанок,

Випаде сніг у частіше лісовий,

Тільки в душі жалібне виття…

Книга Судеб— Ти мені більше не страшна!

Мій останній бій…

Буду рабом, буду слугою,

Тікатиму в далечінь за тобою...

Пий мою кров - це не отрута,

Звірі не знають дороги назад.

Ось і відповідь, зламаний хребет,

Але мені не пізнати сірий світанок,

Випаде сніг у частіше лісовий,

Тільки в душі жалібне виття…