Песнь о собаке - Анна Резникова

Утром в ржаном закуте,

Где златятся рогожи в ряд,

Семерых ощенила сука,

Рыжих семерых щенят.

До вечера она их ласкала,

Причесывая языком,

И струился снежок подталый

Под теплым ее животом.

А вечером, когда куры

Обсиживают шесток,

Вышел хозяин хмурый,

Семерых всех поклал в мешок.

По сугробам она бежала,

Поспевая за ним бежать…

И так долго, долго дрожала

Воды незамерзшей гладь.

А когда чуть плелась обратно,

Слизывая пот с боков,

Показался ей месяц над хатой

Одним из ее щенков.

В синюю высь звонко

Глядела она, скуля,

А месяц скользил тонкий

И скрылся за холм в полях.

И глухо, как от подачки,

Когда бросят ей камень в смех,

Покатились глаза собачьи

Золотыми звездами в снег.

Вранці в житньому закутку,

Де золотяться рогожи в ряд,

Сімох ощеніла сука,

Рудих сімох щенят.

Довечора вона їх пестила,

Причісуючи мовою,

І¸струмився сніжок підталий

Під теплим її животом.

А ввечері, коли кури

Обсиджують шісток,

Вийшов господар похмурий,

Семеро всіх поклав у мішок.

По гурбах вона бігла,

Встигаючи за ним бігти…

І так довго, довго тремтіла

Води незамерзлої гладь.

А коли ледь пленталася назад,

Злизуючи піт з боків,

З'явився їй місяць над хатою

Одним із її щенків.

У синю височінь дзвінко

Дивилася вона, скигля,

А місяць ковзав тонкий

І зник за горб у полях.

І глухо, як від подачі,

Коли кинуть їй камінь у сміх,

Покотилися собачі очі

Золотими зірками у сніг.