Сумерки - Анна Герман

Сходятся синие сумерки, полные тихими думами.

Так, почему-то, особенно в сумерки хочется счастья.

Хочется счастья тревожного, звонкого, неосторожного.

Что ж ты его теряешь?

Может быть, ты не знаешь — в сумерки хочется счастья.

Тихо качается деревце, с ветром секретами делится.

сердце надеется — может, ты всё угадаешь?

Тают минуты бесценные, тают, необыкновенные…

Что же ты их теряешь?

Может быть, ты не знаешь — в сумерки хочется счастья.

В синем свеченье изменчивом — ты улыбнулся застенчиво.

Ты улыбнулся доверчиво, ты наконец улыбнулся.

Ах, эти милые сумерки — как они славно придумали!

Видишь — почти невидно, слышишь — почти неслышно входит на цыпочках счастье.

Сумерки…

Сумерки…

Сходяться сині сутінки, сповнені тихими думами.

Так, чомусь, особливо в сутінках хочеться щастя.

Хочеться щастя тривожного, дзвінкого, необережного.

Що ж ти його втрачаєш?

Може, ти не знаєш — у сутінках хочеться щастя.

Тихо гойдається деревце, з вітром секретами ділиться.

серце сподівається - може, ти все вгадаєш?

Тануть хвилини безцінні, тануть, незвичайні...

Що ти їх втрачаєш?

Може, ти не знаєш — у сутінках хочеться щастя.

У синьому свіченні мінливому — ти посміхнувся сором'язливо.

Ти посміхнувся довірливо, ти нарешті посміхнувся.

Ах, ці милі сутінки, як вони славно придумали!

Бачиш - майже невидно, чуєш - майже нечутно входить навшпиньках щастя.

Сутінки…

Сутінки…