Kesällä kerran - Anna Eriksson

Mä luin Einoa kesällä kerran

Kun sun hahmosi vedessä näin

Unen rannalla päivässä herran

Kuulin äänesi mereltä päin

Tuuli kääntyi viileäksi

Nosti aallot kallioon

Jotain tiesin päättyväksi

Luisin epätoivoon

Sillä hetkellä mä tiesin: täältä poissa oot

En koskaan enää saa sun ihoasi koskettaa

On linnut luomensa sulkeneet

Rannoillaan virva tuhkaksi hiipunee

Koskettaa, kaipuun säikeet on kirvonneet

Rannoiltaan laivat matkalle lähteneet

Taivas viskoo jo talven lunta

Onnen haudalle kukan mä vien

En oo nähnyt mä kesästä unta

Hanki sulki sen suvisen tien

Aika kelloissa kun siirtyy

Lumen alta paljastuu

Nimes kultaisena piirtyy kiveen kaiverrettuun

Liekki lyhdyssäni syttyy, tiedän, että tässä oot

Mä jossain vielä saan sun ihoasi koskettaa

Koskaan en enää mä saa… koskettaa

Я читав Eino одного разу влітку

Коли сонце в твоєму характері у воді я побачив

Спати на пляжі в день Господній

Я почув твій голос з моря

Вітер став прохолодним

Підняли хвилі в скелі

Щось, що я знав, наближається до кінця

Я читав у розпачі

У той момент я знав: ти геть звідси

Я більше ніколи не торкнуся твоєї шкіри

Птахи заплющили очі

На його берегах Вірва згасає до попелу

Доторки, нитки туги обпалені

Від їхніх берегів відпливали кораблі

Вже взимку на небі йде дощ

Я приношу квіти на могилу

Я не мріяв про літо

Закривайся на тій літній дорозі

Час на годиннику, коли він рухається

Виявляється під снігом

На різьбленому камені намальований Нім золотом

У моєму ліхтарі горить полум’я, я знаю, що ти тут

Десь ще я можу отримати сонце на твою шкіру

Я більше ніколи не торкнуся