Two Sisters - Andrew Bird

Two young sisters were walking alone

By the the pale muddy waters

Two young sisters were walking alone

By the the pale muddy waters of Onion Town

When one of them pushed the younger in

Into the cold green water

Pushed her sister and watched her drown

In the cold muddy froth of the river

And she floated up and she floated down

Pale she was as the water

Floated down and she washed on shore

On the pale muddy banks of Onion Town

With wolves by night and the sun by day

Nothing was left but bones and hair

Bones and hair which are both more fair

Than the pale muddy banks of the river

Luka’s son was deaf and lame

Carried her home her tiny frame

«Father father I hear her cry»

«How can that be,» he said, «bones don’t cry,» he said

«Besides you’re deaf»

But he thought there was something to these bones

So he made a fiddle out of her breast bone

Made some pegs out of her finger bones

Made a bow out of her leg bone

And from her yellow hair he strung

The strings that would have her story sung

And sometime later…

One old woman was walking alone

By the pale muddy waters

She heard the strings of the sweet fiddle cry

«Cruel sister, why have you drowned me?»

Well, upon a rock the deaf boy played

Oh the bows of Onion

And into the water the cruel sister ran

But she sank just like any old stone

Дві молоді сестри йшли самі

Біля блідих каламутних вод

Дві молоді сестри йшли самі

Біля блідих каламутних вод Цукового міста

Коли один з них підштовхнув молодшого

У холодну зелену воду

Відштовхнув сестру і дивився, як вона тоне

У холодній каламутній піні річки

І вона попливла вгору і вона попливла вниз

Вона була бліда, як вода

Спливла вниз, і вона викинулася на берег

На блідих каламутних берегах Цукового міста

З вовками вночі і сонцем удень

Не залишилося нічого, крім кісток і волосся

І кістки, і волосся більш світлі

Ніж бліді каламутні береги річки

Син Луки був глухий і кульгавий

Віднесла додому її крихітну оправу

«Батько тато, я чую, як вона плаче»

«Як це може бути, — сказав він, — кістки не плачуть», — сказав він

«До того ж ти глухий»

Але він подумав, що є щось у ціх кістках

Тож він зробив скрипку з її грудини

Зробила кілька кілочків із кісток пальців

Зробила бант із кістки ноги

І з її жовтого волосся він нанизав

Струни, на яких співали б її історію

А через деякий час…

Одна стара жінка йшла сама

Біля блідих каламутних вод

Вона почула, як кричать струни солодкої скрипки

«Жорстока сестро, чому ти мене втопила?»

Ну, на камені грав глухий хлопчик

О, луки з цибулі

І в воду побігла жорстока сестра

Але вона затонула, як будь-який старий камінь