Над Окой - Андрей Никольский

от,

Берегам песчаным, избам деревянным,

Землянике да грибам, рощам и полям.

Уха со стерлядочкой, эх, да укропчик с грядочки,

Худо ли по чарочке, эх, да по другой,

Самосад прокурится, и душа разуется,

Бакенщик, не хмурься, брат, аль уже хмельной.

Костер разгорается, разговор меняется,

Жизнь уж не поправится, только вспомню вдруг

Косу темно-русую и глаза чуть грустные,

Тихую печаль в груди, да прощанье рук.

Сколько мне отмерено — только сердцу велено

До конца и бережно Русь свою любить,

Под березой, клёном ли, душа моя похоронена,

Оттого и хочется всех и вся простить.

Спит страна-красавица, а рассвет упрямится

Все губами тянется, эх, поцеловать,

Не вернусь сюда уже, огоньками с баржи мне,

Видно, счастье кто-то хочет пожелать.

Вот и бьют к заутрени, время ехать, муторно,

Завтра снова сутолка, тыща разных дел,

А над рекой широкою, русской синеокою,

Над Окой далекою вечер догорел.

від,

Берегам піщаним, хатам дерев'яним,

Суниці та грибам, гаям і полям.

Юшка зі стерлядочкою, ех, так укропчик з грядочки,

Худо або по чарочці, ех, так по інший,

Самосад прокуриться, і душа розходиться,

Бакенщик, не хмурся, брате, чи вже хмільний.

Багаття розгорається, розмова змінюється,

Життя вже не одужає, тільки згадаю раптом

Косу темно-русяву і очі трохи сумні,

Тихий сум у грудях, та прощання рук.

Скільки мені відміряно — тільки серцю велено

До кінця і бережно Русь свою любити,

Під березою, кленом, душа моя похована,

Тому і хочеться всіх і вся простити.

Спить країна-красуня, а світанок упирається

Все губами тягнеться, ех, поцілувати,

Не повернусь сюди вже, вогниками з баржі мені,

Очевидно, щастя хтось хоче побажати.

От і б'ють до ранку, час їхати, нудно,

Завтра знову метушня, тисяча різних справ,

А над річкою широкою, російською синьоокою,

Над Окою далекою вечір догорів.