Стена - Анатолий Крупнов

Чувство знакомое - холод бежит по спине.

Чувство преграды - я вновь приближаюсь к стене.

Снова на камень рука натыкается: Стой!

Снова стена предлагает вступить с нею в бой.

Серой громадою высится над головой.

Годы проходят, стена остается стеной.

Сколько потерянных лиц отражает она.

Сколько потерянных лет за спиной...

Стена!

В камень шершавый впиваются руки с тоской.

Как в лихорадке бурлит муравейник людской.

Яркие вспышки на сумрачном небе видны.

Блики ложатся на вздыбленный гребень стены.

Серой громадою высится над головой.

Годы проходят, стена остается стеной.

Сколько потерянных лиц отражает она.

Сколько потерянных лет за спиной...

Стена!

Почуття знайоме – холод біжить по спині.

Почуття перепони - я знову наближаюся до стіни.

Знову на камінь рука натикається: Стій!

Знову стіна пропонує вступити з нею у бій.

Сірою громадою височіє над головою.

Роки минають, стіна залишається стіною.

Скільки втрачених осіб відбиває вона.

Скільки втрачених років за спиною...

Стіна!

У камінь шорсткий впиваються руки з тугою.

Як у лихоманці вирує мурашник людський.

Яскраві спалахи на похмурому небі видно.

Блики лягають на здиблений гребінець стіни.

Сірою громадою височіє над головою.

Роки минають, стіна залишається стіною.

Скільки втрачених осіб відбиває вона.

Скільки втрачених років за спиною...

Стіна!