Меч - Анатолий Крупнов

С насмешкой над моей гордынею бесплодной

Мне некто предсказал, державший меч в руке:

Ничтожество, с душой пустою и холодной,

Ты будешь прошлое оплакивать в тоске.

И кожа ссохнется, и мышцы ослабеют,

И скука вльется в плоть, желания губя.

И в черепе твоем мечты окостенеют,

И ужас из зеркал посмотрит на тебя.

В тебе прокиснет кровь твоих отцов и дедов,

Стать сильным, как они, тебе не суждено.

Над жизнею скорбя и счастья не изведав,

Ты будешь как слепой смотреть через окно...

Себя преодолеть когда б ты мог, но ленью

Ослаблен.

Стариком ты станешь с юных лет.

Чужое и свое, двойное, утомленье

Нальет свинцом твой мозг и размягчит скелет.

В тебе прокиснет кровь твоих отцов и дедов,

Стать сильным, как они, тебе не суждено.

Над жизнею скорбя и счастья не изведав,

Ты будешь как слепой смотреть через окно...

Заплещет вещее и блещущее знамя.

О, если бы оно и над тобой взвилось.

Ты истощишь свой дух над письменами,

Их смысл утерянный толкуя вкривь и вкось.

Ты будешь одинок в оцепененьи дремы.

Прикован будет твой потусторонний взгляд

К минувшей юности.

И радостные громы

Далеко в стороне победно прогремят.

В тебе прокиснет кровь твоих отцов и дедов,

Стать сильным, как они, тебе не суждено.

Над жизнею скорбя и счастья не изведав,

Ты будешь как слепой смотреть через окно...

З глузуванням з моєї гордині безплідної

Мені хтось передбачив, що тримав меч у руці:

Нікчема, з душею порожньою і холодною,

Ти будеш минуле оплакувати в тузі.

І шкіра висохне, і м'язи ослабнуть,

І нудьга ллється в тіло, бажання гублячи.

І в черепі твоєму мрії окостеніють,

І жах із дзеркал подивиться на тебе.

В тобі прокисне кров твоїх батьків і дідів,

Стати сильним, як вони, не судилося.

Над життям скорботи і щастя не звідавши,

Ти будеш як сліпий дивитися через вікно.

Себе подолати коли б ти міг, але лінню

Ослаблений.

Старим ти станеш з юних років.

Чуже і своє, подвійне, стомлення

Наллє свинцем твій мозок і розм'якшить скелет.

В тобі прокисне кров твоїх батьків і дідів,

Стати сильним, як вони, не судилося.

Над життям скорботи і щастя не звідавши,

Ти будеш як сліпий дивитися через вікно.

Заплескає віще і блискучий прапор.

О, якби воно й над тобою злетіло.

Ти вичерпаєш свій дух над письменами,

Їхній сенс втрачений тлумачаючи вкрив і навскіс.

Ти будеш самотній у заціпенінні дріми.

Прикутий буде твій потойбічний погляд

До минулої юності.

І радісні громи

Далеко осторонь переможно прогримлять.

В тобі прокисне кров твоїх батьків і дідів,

Стати сильним, як вони, не судилося.

Над життям скорботи і щастя не звідавши,

Ти будеш як сліпий дивитися через вікно.